Читати книгу - "Степан Бандера: людина і міф"

А тепер переходимо до Львівського процесу, який розпочався 25 травня 1936 р.

Так от, поки у Варшаві йшло слідство над Степаном Бандерою і його спільниками, у Львові були вбиті директор української гімназії Іван Бабій і студент Яків Бачинський. Звичайно, це не було такою сенсацією, як убивство Перацького, сенсацією було інше: експертиза встановила, що їх убито з одного револьвера. А справа була так: Григорій Мацейко, щасливо вислизнувши з рук варшавської поліції, прибув до Львова, кілька днів переховувався на конспіративній квартирі, а потім так само щасливо перейшов кордон з Чехословаччиною. Револьвер же він віддав: у військової референтури ОУН не було надто багато зброї.

На цей раз перед судом постало аж 27 осіб: половина з тих, що були засуджені на Варшавському процесі на чолі зі Степаном Бандерою, навіть деякі свідки Варшавського процесу (наприклад. Віра Свєнціцька) та нові люди. Власне, цей процес слід було б розділити на кілька, оскільки до різних підсудних пред'являлися різні звинувачення. Об'єднувало всіх лише одне: звинувачення у приналежності до ОУН. Сам хід процесу був спокійнішим, оскільки підсудним було дозволено відповідати українською мовою, не було вже ніякої несподіванки у вигляді ще якогось «архіву», не було такого ажіотажу преси. Зате достеменно відомо, що на суді був присутній працівник радянського консульства. Очевидно, саме з цього часу радянські «органи» почали приділяти особливу увагу Степанові Бандері.

На процесі виникло питання про вбивство Майлова. Бандера визнав, що це він надав наказ про атентат, але заперечив прокуророві на звинувачення, що цим убивством ОУН хотіла привести до зірвання стосунків між Польщею та СРСР. Бандера сказав, що такий мотив зовсім не брався до уваги, бо ОУН у своїй діяльності не орієнтується на треті сторони. Тут можна зробити зауваження, що це була помилка молодих діячів ОУН, бо робити велику політику, не враховуючи третіх, п'ятих, десятих і т.д. сторін, ніяк не можна: адже не на безлюдному острові вона робиться. Але сприймаймо минуле таким, яким воно було, а не таким, яким його нам хотілося б бачити.

Про нездійснений замах на підкомісара львівської тюрми Владислава Кособудзького Степан Бандера пояснив, що підкомісар створив у тюрмі атмосферу знущання над в'язнями, і проти цього необхідно було якимсь чином протестувати. Спочатку розглядалася пропозиція, щоб політв'язні оголосили голодівку протесту, але потім прийшли до висновку, що захист повинен прийти зі сторони. Було вирішено вбити Кособудзького, і це мав зробити той самий Гриць Мацейко, якого потім відкликали до Варшави.

Про Бабія і Бачинського Степан Бандера сказав, що їх було вбито тому, що Бабій намовляв своїх учнів до співпраці з польською поліцією, а Бачинський, як це було беззаперечно доказано, був агентом поліції. На вимогу подати докази Бандера відповів відмовою, бо це могло б розконспірувати методи роботи ОУН.

У своєму останньому слові на суді Степан Бандера зазначив: «Прокурор сказав, що на лаві підсудних засідає гурт терористів і їх штаб. Хочу, сказати, що ми, члени ОУН, не є терористами. ОУН огортає своєю акцією всі ділянки національного життя. Про ці акції мені не дали говорити, навіть про мою власну діяльність… З розправи виходило б, що ОУН зводить свою діяльність головно до бойової акції. Заявляю, що бойова акція не є єдиною і не є найпершою, але рівнорядною з іншими ділянками. Тому, що в цій залі розглядали атентати, які виконувала Організація, міг би хтось думати, що Організація не рахується з людським життям взагалі і навіть з життям своїх членів. Коротко скажу: люди, які весь час у своїй праці є свідомі, що кожної миті можуть самі втратити життя, такі люди більше, ніж хто-будь інший, уміють цінити життя. Вони знають його вартість, ОУН цінить дуже високо життя своїх членів, але наша ідея є в нашому понятті така велична, що коли йде про її реалізацію, то не одиниці, не сотні, але й тисячі жертв треба посвятити, щоб її зреалізувати. Вам найкраще відомо, що я знаю, що наложу головою, і відомо вам, що мені давали змогу моє життя рятувати. Жиючи рік з певністю, що я втрачу життя, я знаю, що переживає людина, яка має перед собою перспективу в найближчому часі життя втратити. Але впродовж всього часу я не переживав того, що переживав тоді, коли висилав двох членів на певну смерть - Лемика і того, хто вбив Перацького…»

Тут голова суду перебив Бандеру і не дав йому закінчити. У львівському процесі підсудних захищали аж 12 найкращих галицьких адвокатів, але, тим не менше, вирок був суворий: Степан Бандера і Роман Мигаль - довічне тюремне ув'язнення (тепер уже подвійне довічне), п'ять підсудних отримали по 15 років тюремного ув'язнення, двох було звільнено за недоказаністю звинувачення, останні 14 отримали вирок - у сумі 65 років ув'язнення.

Слід відразу зазначити, що якими болючими не були ці втрати: адже арештовано таких видатних діячів, як Роман Шухевич, Ярослав Стецько, Микола Лебедь, Осип Мащак, Володимир Янів і сам крайовий провідник Степан Бандера, - але організація продовжувала працювати, хоча характер її діяльності дещо змінився, що, зрештою, виходить за межі цієї книги.

Обидва процеси привернули увагу всього світу до ситуації на українських землях під владою Польщі. А на самих українських землях значно виріс авторитет ОУН, зокрема через гідну поведінку на обох процесах її провідних членів.

Ще у 1933 р. в польському журналі «Бунт млодих» писалося: «Таємнича ОУН - Організація Українських Націоналістів - є нині сильнішою від усіх українських легальних партій докупи. Вона панує над молоддю, вона творить загальну опінію, вона працює із страшним темпом, щоб втягнути маси в круговорот революції… Нині є вже зовсім ясне, що час працює проти нас. Кожний староста в Малопольщі, а навіть на Волині може вичислити низку сіл, що ще недавно були зовсім пасивні, а сьогодні стали жаждучими боротьби, зревольтовані протидержавною акцією. А це ж значить, що противник зріс у силах, а польська держава втратила». (Цитату наведено за книжкою Петра Мірчука «Степан Бандера - символ революційної безкомпромісовости»).

Тут слід пояснити сучасному читачеві, що староста в міжвоєнній Польщі зовсім не відповідав старості в царській Росії. Скорше всього, його можна порівняти з обє'днаними в одній особі секретарем райкому і головою райвиконкому в СРСР, тобто повнота його влади була величезною.

ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА

Ми жили в країні, де все було не так, як у всьому світі: інша політична система, інша економічна система, навіть інше літочислення (у