Читати книгу - "Все ясно"

люблю собак». — «Та вона ж тільки заграє з вами, — відповів я в той момент, коли псина скочила йому на груди й ляпнула героя своїми задніми лапами, — так вона дає сигнал, шо любить вас. «Ну, будь ласка, — сказав він знов, коли псина сіла йому на обличчя, — мені вона справді не подобається. Що це за ігри?! Вона розіб'є мої окуляри!»

Мушу сказати, шо Семмі Дейвіс Молодший-Молодший — це дуже активна псина, яка інтенсивно соціалізується зі всіма нашими новими друзями, але такого, шо було тоді, я ше ніколи не бачив. Я зрозумів, шо вона просто закохалася у героя. «Ви користуєтеся одеколоном?» — запитав я. «Що?» — «Ви користуєтеся одеколоном?» Він зробив круговий маневр тілом, шоб ухилитися від приставань Семмі Дейвіса Молодшого-Молодшого. «Хіба трошки», — сказав герой, активно захищаючи долонями зад своєї голови від приставучої псини. «Вона любить одеколон. Він її сексуально надихає». — «О, Ісусе!» — «От вона й намагається зайнятися з вами сексом. Добрий знак. Дає зрозуміти, шо вона вас не вкусить». — «Рятуйте!» — надривався герой, бо в той момент псина вже розвернулася у позу 69. Увесь цей час Дєд потрохи відходив від відпочинку. «Він її не любить», — сказав я Дєду. «Так полюбить», — відповів старий і обірвав діалог. «Ей, Семмі Дейвіс Молодший-Молодший, — гаркнув я, — Сідєть!» І знаєте шо? Вона дійсно сіла. Прямо на героя. В позі 69. «Семмі Дейвіс Молодший-Молодший! Ану пішла на своє заднє місце! Злізай з героя!» — я подумав, шо вона мене розуміє, бо псина дійсно зіскочила з героя і прилипла до вікна на другому боці машини. Можливо, шо вона вже злизала з героя весь одеколон і сексуально він її вже не цікавив, а тільки просто як друг… «Перепрошую, ви не чуєте, як смердить?» — спитав герой, намагаючись позбутися вологості на шиї. «Нє-а», — моментально збрехав я. «Тут щось надзвичайно смердить. Так, начеб-то хтось здох у цій машині. Що ж це може бути?!» — «Поняття не маю», — відповів я, хоча підозрював, шо це може смердіти.

Ніхто не здивувався, шо ми загубили дорогу на половині шляху між львівським залізничним вокзалом і виїздом на Луцьк. «Ненавижу Львів», — сказав Дєд, обертаючись до героя. «Перепрошую, що він сказав?» — спитав герой. «Він сказав, шо вже скоро», — знову відверто збрехав я. «Вже скоро що?» — наполягав герой. Я обернувся до Дєда: «Можеш на мене рипіти, але не чіпай єврея». Дєд сказав: «Я буду говорити йому всьо, шо захочу, бо він все одно не пойме». Я повернув голову, шоб герою було зручніше: «Він сказав, шо вже скоро ми виїдемо на магістраль до Луцька». — «А звідти? — поцікавився герой. — Звідти ще далеко до Луцька?» Після цього питання він обережно повернув голову, але Семмі Дейвіс Молодший-Молодший так і сидів, втупившись у вікно. (Я вам скажу, шо то була добра сука, бо вона ж дивилася у своє вікно, хоча в машині чи ти сука, чи не сука, а можеш все робити тільки на своїй стороні. Та й пу-кала вона зовсім небагато.) «Скажи йому, шоб заткнувся, — сказав Дєд, — я не можу вести машину, коли хтось збирається теревені розводити». — «Наш шофер каже, шо в Луцьку багато гарних будинків», — бовкнув я герою. «Нам дали багато бабок, — нагадав я Дєду, — і тому він може балакати». — «Мені ніхто бабок не давав», — буркнув Дєд. «І мені теж, — сказав я, — але комусь вони вже заплатили». — «Прошу?» — «Він говорить, шо звідси до Луцька дві години їзди. А там ми знайдемо ужасний готель, шоб переночувати. «Що ви маєте на увазі, коли кажете „ужасний"?» — «Ш-шо?» — «Я… кажу… що… значить… що… готель… буде… ужасний?» — «Скажи йому, хай заткнеться». — «Дєд каже, шоб ви дивилися у вікно, якщо хочете шось побачити». — «Але що ж то за такий ужас-ний готель?» — «Та забудьте, шо я це сказав». — «Я ненавижу Львів! Я ненавижу Луцьк! Я нена-вижу єврея на задньому сидінні машини, яку я тоже ненавижу!» — «Здається, ви не надто упевнені в маршруті». — «Я сліпий, мені давно вже пора на пенсію». — «Та про що ж ви там говорите? І що це за довбаний запах?» — «Ш-шо?» — «Скажи, хай він заткнеться, бо я зараз викину вас на дорогу». — «Про… що… викажете?» — «Або єврей закриє рот, або я зараз всіх нас покалічу!» — «Ми говоримо, шо наш автопробіг буде трохи довшим, ніж ми думали».

Все це тягнулося довгих п'ять годин. І знаєте чому? Бо мій Дєд — це спочатку Дєд, а вже потім шофер. Він сам блудив, а потім і сам же сердився. Я намагався трансформувати його гнів на корисну для героя інформацію. «От хрєн!» — казав Дєд. А я перекладав: «Він каже, шо, як ви спостерігаєте, багатьох статуй тут нема. Бо то все стояли комуністичні ідоли». — «Хрєнов хрєн!» — викрикував Дєд. «О, — відповідав я, — він хоче, шоб ви знали, шо та, і та, і он та споруди насправді є дуже важливими». — «А чому?» — вставляв питання герой. «Хрєн!» — кричав у цей момент Дєд. «Він не пам'ятає», — переклав я.

«Ви би не могли увімкнути кондиціонер?» — запитав герой за якийсь час. Я моментально відчув сильне приниження. «У цій машині немає кондиціонера, — буркнув я, і продовжував пекти сотнями раків на обличчі». — «А вікна ми можемо опустити? Тут справді душно, та ще й до того смердить, неначе що здохло». — «Але тоді вистрибне Семмі Дейвіс Молодший-Молодший». — «Хто?!» — «Наша псина, її звати Семмі Дейвіс Молодший-Молодший». — «Це такий жарт?!» — «Нє-а, вона точно рване з машини». — «Ні, я мав на увазі його ім'я». — «Я ім'я», — виправив я його, демонструючи своє бездоганне знання англійських займенників. «Скажи йому, хай зашнурує собі писок», — втрутився Дєд. «Він говорить, шо псину назвали на згадку про його улюбленого співака Семмі Дейвіса Молодшого». — «Єврея», — додав герой. «Ш-шо?» — «Семмі Дейвіс Молодший був євреєм». — «Та ви шо, це неможливо?!» — здивувався я. «Новонаверненим. Він навернувся до єврейського Бога. Кумедно». Я перевів його слова Дєду. «Семмі Дейвіс Молодший ніколи не був жидом! — заверещав Дєд, — він був негром з групи „Рет