Читати книгу - "Тільки разом"

— Я правий, — зачаровано повторив Андре, дивлячись на дівчину.

Хлопець знову поглянув на небо.

— Кет, я чув, що земля кругла. Це правда?

— Правда!

— А люди живуть усередині її чи ззовні?

— Іззовні.

— Чому ж вони з неї не падають?

— Земля, на якій люди народилися, міцно їх тримає.

— А де народилася ти?

— Далеко, дуже далеко звідси!

— А тебе тримає та земля?

— Ні! — рішуче відповіла Кет. — Мене тримаєш ти!

— Чому? — здивувався хлопчик. — Я малий і легкий, я зовсім не схожий на тата!

— Саме тому, що ти маленький і слабкий, я й залишаюся з тобою. Маленьким і слабким треба за когось триматися. Ось бачиш, травичка пускає в землю коріння, щоб її не понесло вітром? — Кет вказала на пожовклий кущик осоки, яка виросла на піску.

— То в тобі моє коріння?

— Так! А моє — у тобі.

— А рослина помре, якщо вирвати її із землі?

— Звичайно!

— Тоді не залишай мене, Кет! Ніколи не залишай, аби я ніколи не помер!

— Я не залишу тебе! — пообіцяла Кет. — Доки стане моїх сил, я буду поруч!

Андре посміхнувся й погладив пальчиком пожовклий листочок.

Андре і Кет гуляли містом, розмірковуючи над тим, куди вони поїдуть відпочивати влітку. Травень видався спекотним, Андре хотів купатись і постійно нагадував бабусі, що час переїжджати до Ніцци. Утім, Леон був налаштований провести відпустку в Іспанії, і тому зараз Кет вислуховувала довгу лекцію про фізико-географічні особливості, економіку й історію країни.

— Зараз Іспанія — конституційна монархія. Голова держави — король, а основний законодавчий орган — двопалатний…

— Обережно, машина! — гукнула Кет, і Андре вчасно ухилився від авто, яке проїхало на червоне світло.

— Парламент, — продовжив хлопець. — Генеральні кортеси складаються…

— Стій, стій! — замахала руками Кет.

— Що таке?!

— Чому ти не дивишся на дорогу?! Тебе щойно могла збити машина!

— Не збила ж?! — знизав плечима Андре. — Навіщо мені дивитися, якщо ти дивишся?

— А ти не думаєш, що в якийсь момент я буду далеко і ти можеш серйозно постраждати?!

— Ні, не думаю! Мені є про що думати окрім цієї маячні!

— Це не маячня! Ти вже дорослий хлопчик, ти маєш бути цілком самостійним! А ти безтурботний, як мала дитина, неуважний до недбальства! Чому я маю постійно спостерігати за тобою, оберігали від небезпеки, радити, як вчинити?!

— Тому що ти — мій янгол-охоронець!

Кет зітхнула. Дівчина прикипіла до Андре серцем і вже не уявляла свого життя без нього. Але вона знала, що скоро хлопець остаточно подорослішає й перестане її бачити. Тоді йому потрібно буде покладатися лише на себе, а він до цього зовсім не звик.

— Так, але це не значить, що ти сам зовсім не маєш про себе піклуватися! Кожна доросла людина повинна вчасно їсти, спати, тепло вдягатися, намагатись уникнути небезпеки!

— Фу, який жах! — скривився Андре. — Не дивно, що дорослі такі затуркані й нетямущі!

— А от ображати людей — недобре! — суворо сказала Кет. — Дивися, скільки довкола людей — і всі вони обходяться без янголів-охоронців!

— Бідні люди! — зітхнув хлопець.

— Бідні чи не бідні, але може статися, що мене не буде поруч. Тобі треба бути готовим до цього. Треба навчитися жити так, ніби тільки ти один відповідаєш за себе!

— Цікаво, а куди ж ти дінешся?! — із підозрою зіщулився Андре.

— Андре, рано чи пізно всі люди йдуть. Із різних причин. Так влаштований світ. У цьому ніхто не винуватий. Треба прийняти це й жити далі.

— Але ж ти не людина! Ти краща! Ти маєш бути вище за це!

— Я намагатимусь, Андре! Я зроблю все, що можу, але вище голови не стрибнеш.

— Стрибнеш, якщо голова на місці! — зло відповів хлопець і рушив далі.

Під час сніданку Леон, Естель та Ірен постійно перезиралися, і Кет вирішила, що на Андре чекають неприємності. Хлопець теж помітив дивну поведінку рідних, відірвався від книги, яка лежала поряд із тарілкою, відклав виделку й нетерпляче мовив:

— Я слухаю! Що таке?

— Андре, ти спілкуєшся зараз зі своєю подругою Кет? — запитав Леон.

— Так, звичайно.

— А де вона зараз?

— Ось тут, поряд зі мною! — вказав на подругу рукою хлопець.

— І що вона робить?

— Слухає нашу розмову.

— Навіщо?

— Вона — мій друг, вона постійно поруч зі мною.

— Вона не заважає тобі?