BooksUkraine.com » Фантастика » Кут паралельності 📚 - Українською

Читати книгу - "Кут паралельності"

142
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Кут паралельності" автора Олександр Костянтинович Тесленко. Жанр книги: Фантастика. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 18 19 20 ... 56
Перейти на сторінку:

«Може, вона хоче, щоб я говорив їй про свою велику любов? Навіщо вона так? Це жорстоко! Вона хоче, щоб я принижувався?» І знову все колишнє: неприязнь до Наталі Більц, до постійного дощу, до всього світу і життя, — набубнявіло, ожило. «Навіщо це все? Скільки років жив сам, а то раптом… Жебрати?! Дурень! Хитрість природи, щоб залишити по собі нащадка. Так було колись. А зараз? Рудименти! Атавізм! Лялька з поглядом мікроскопа! Для неї достатньо, що професор запросив Тії до себе. Мабуть, так приємно змусити професора жебрати?! Треба працювати. Працювати!»

Григір Завіра підвівся і невпевненою ходою пішов до. кабінету. Сів за робочий стіл. Намагався забути про все, відключитися. Намагався зосередитись лише на темі останніх досліджень: «Вивчення роботи мітохондріальних структур під дією…» За вікнами ішов дощ. З сусідньої кімнати долинала приглушена музика з транслятора. Там син. Там вже дорослий син, у котрого свої турботи, своє життя, зовсім не відоме батькові, навіть чуже і нецікаве… «Коли я останній раз говорив з сином? Давно… А колись, ще як не було дощу… А хіба колись не було дощу? Які дурниці. Може, сісти на перший-ліпший гравітобус і поїхати кудись, будь-куди. Побачити сонце! Які дурниці. Я просто втомився. Треба просто трохи поспати. Про який гравітобус можна думати? Стільки невідкладної роботи… «Вивчення роботи мітохондріальних структур…» Це дуже важлива тема. Від неї залежить життя і здоров’я багатьох людей та біокіберів, розвиток біологічної думки… Хіба я думаю про розвиток біологічної думки? Блазень! Я просто хочу зробити те, що не зробив ніхто. Щоб знали — це зробив я, Григір Завіра! Прагну слави? Так! Так! Тагк! Прагну слави! «Вивчення роботи мітохондріальних структур…» Останні три операції абсолютно невдалі. Пацієнти померли. А ще цей письменник кожної хвилини поряд, базікає про покликання медика… Вже син дорослий… Що він зараз робить? Зовсім не можу зосередитись. Голова важка. Очі самі заплющуються, але спати не хочу. А що я хочу? Слави! Які дурниці. Що таке слава? Це сонце — яскраве, тепле, красиве, життєдайне. Хочу бути сонцем, щоб до мене посміхалися і відводили погляди від яскравості…»


«До відома кожного жителя міста Білозери!


До відома кожного жителя міста Білозери!

Незаперечно доведено існування шкідливого впливу геліо-бульєрної установки «Юліора» на клімат та здоров’я людей і біокіберів. Завтра о дванадцятій годині енергетична установка «Юліора» буде зупинена до вивчення можливостей нейтралізації шкідливого К-лептичного випромінювання.

Зберігайте спокій! Місто буде переведено на старі системи енергозабезпечення, що, безумовно, дуже позначиться на житті білозерців, які вже більше року могли задовольняти всі енергетичні потреби. Але наша сила, сила мислячих істот, не в тому, як багато ми споживаємо енергії, а в тому, що. ми можемо створювати такі установки, як «Юліора», і можемо самі їх зупиняти, не перетворюючись на рабів дешевої енергії.

Шкідливість К-лептичного випромінювання доведена незаперечно!

Завтра о дванадцятій годині «Юліора» буде зупинена.

Зберігайте спокій!»


— Арлене… Я розказала мамі…

— Що?

— Про нас з тобою…

— Ну то й що? — Арлен позіхнув і заплющив очі, відкинувшись у глибокому кріслі.

— Вона так довго плакала, а потім…

— Чому це плакала?

— Вона у мене дивна. То плаче, то сміється…

— Хвора?

— Просто стала якась дивна. Я з нею вже не можу говорити. У неї нині що не слово, все про дощ.

— А зараз всі про дощ.

— Арлене, мою маму…

— Завтра зупинять «Юліору».

— Арлене, вона хоче тебе бачити. Ходімо до мене.

— Зараз?

— Так… Вона чекає…

— Які дурниці! Саме зараз. Колись зайдемо. Я думаю про те, що коли «Юліору» зупинять, нам усім буде кепсько.

— Арлене, мою маму звати… Марією…

— Що? — перепитав Завіра, ще думаючи про «Юліору».

— Вона просила передати, що її звати Марією… І вона хоче тебе побачити… Ти вже пробач, вона у мене трохи дивна. Але не зла… Ходім…

— Марією?..

«Маріє, Маріє, що ти робиш зі мною? Я не можу навіть гніватись на тебе, бо не знаю, за що я можу гніватись на тебе. Хочу вірити, що це якесь непорозуміння. Ти зникла. Невже я набрид тобі за ті короткі дні нашого (може, тільки мого?) щастя. Навіщо ж тоді говорила такі теплі слова? Я вірю І знаю, що колись ми з тобою зустрінемось. І я не знайду жодного слова на докір. Лиш як ти дивитимешся мені в очі?»

— Марією? Вона просила передати?

— Арлене, що з тобою?

— Марією?! — кричав він.

— Арлене…

Він вибіг з кімнати, кинувся до дверей з помешкання, прочинив їх і вже побіг до ліфта, але повернувся до Ольди і істерично закричав:

— Ну, чого ти сидиш? Ходімо! Дівчина здивовано підвелась.

— Ходімо! Ходімо! — кричав він захрипло, стримуючи ридання.

Ольда підвелась і пішла за ним. З сусідньої кімнати вийшов похмурий Григір Завіра, зупинився на порозі:

— Що трапилось, Арлене? — запитав тихо.

— Що? — Арлен рвучко обернувся, ніби йому стрілили у спину, дивився на батька. — Ти вдома?..

— Що трапилось, Арлене?

— Чому ти вдома?! — раптом крикнув син. — Чому ти не в клініці? Без тебе всі хворі повмирають! — Арлен розсміявся, заплющивши очі і судомно здригаючись усім тілом. — Ходімо! — гукнув до Ольди, раптово опановуючи себе.

Вони взяли таксі. Арлен всю дорогу мовчав. Лише коли вийшли з кабіни і під дощем ішли до будинку, де жила Ольда,

1 ... 18 19 20 ... 56
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кут паралельності», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Кут паралельності"