Читати книгу - "Не судилось!, Старицький М. П."
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Коли б мені, господи,
Неділі діждати!
Коли б мені, господи,
Неділі діждати!
Сюди, туди, он куди -
Неділі діждати!
То й пішла б я
До роду гуляти!
То й пішла б я
До роду гуляти!
Сюди, туди он куди -
До роду гуляти!
Там мене будуть
Часто частувати!
Там мене будуть
Часто частувати!
Сюди, туди, он куди -
Часто частувати!
Катря. Та вже ж, хвалити бога, неділі діждались, начастувалися..
Степанида. О?! Уже?! Моя перепілочко! (Приспівує).
А в перепілки та головка болить;
Тут була, тут, перепілочка,
Тут була, тут, сизопірочка!!
Я тебе дуже, Катрусю, люблю... така ти в мене хороша... дай поцілую... от шко́да тільки, що горілки не п’єш!
Катря. Недоставало!
Степанида. Дай поцілую... а та, панська помийниця, каже, що я Катрю з паничем звела... похваляється покрити...
Катря. Що ви кажете?
Степанида. Похваляйся, похваляйся, повіє! Думаєш, що так на твоїх панів і поласились?.. А, нехай вони тобі виздихають!.. Та в нас і кращі є!!
Катря. Господи! За що вона обносить мене?
Степанида (недочува). Та у нас така парочка! Ось ми спаруємо... і мати казала, що весілля швидко... Ух, коли б швидче! От уджигну вже та брязну підківками!.. (Пританцьовує).
Унадився журавель, журавель
До бабиних конопель, конопель:
Таки, таки дибле,
Конопельки щипле!
А я ж тому журавлю, журавлю...
Ходім-бо, Катрусю, до шинку!
Катря (недочува, стоїть мов кам’яна). Обносять... наступає вже...
Степанида (весело). Коли не хочеш, то я й сама піду. Трай-на-на-на! Трай-на-на-на!! Трай-на!! (Іде за ворота, хитається; трохи не впала).
Очеретом качки гнала,
Спіткнулася та й упала...
(Іде, співаючи).
Вихід V
Катря сама.
Катря (ламаючи руки). Ну, дівко! Надівувалася? Наступає вже кара людська, невпросима, невмолима... От і заховалась! Не приспало, моє кохання, ти лиха: підкралося воно, та аж серце, мов на ножі, кипить! Михайло! Голубе мій! Скруто моя! За тебе мені і страждати не тяжко... все оддала, то що мені люди? От матір тільки... Ох, і не знаю, що з мамою буде, як дійде... а неминуче дійде: вже коли Степанида на губу взяла,- все село знатиме! (Зложивши руки, стоїть замислена).
Вихід VI
Катря і Дмитро.
Дмитро (підходить тихо; Катря не чує). Катре!
Катря (здригнувшись). Га? Що? Як ти мене злякав.
Дмитро. Коли ж сватів присилати до матері?
Катря (сплеснула руками). Уже? Ой лелечко! Насядуть же тепер! Невже й ти на мене?
Дмитро. Як на тебе? Хіба ж ти не подала мені слова?
Катря. Ох, нудьго моя! Коли ти любиш мене хоч капелиночку, то пошануй: бачиш, яка я? Мені не шлюб у голові... заміж я не піду.
Дмитро. Що з тобою? Скажи мені щиро!
Катря. Не знаю... Ти б посватав краще Пашку; вона тобі такою вірною дружиною буде, так тебе любить!
Дмитро. Чужого віку заїдати не хочу! Ех, Катре, Катре! Не любиш ти тепер мене,- от що! То, було, стрінеш, аж у очах сонечко; щебечеш не нащебечешся, воркочеш не наворкочешся! А тепер ти й не дивишся, ухиляєшся зо мною і словом одним на самоті перекинутись... Запропастила ти мою голову!
Катря. Дмитре! Пожальсь наді мною! Я тебе, як брата, люблю; мені так тебе шкода... Тільки я не знаю, що зі мною сталось?
Дмитро. А я знаю! Кажи прямо, бий одразу - легше буде!
Катря. Не муч мене!
Дмитро. Знаю я, хто розлучник мій, хто наступив мені ногою на горло! Ти в панича закохалась; він тебе звів!
Катря. Дмитре! Бога ради! Мене не зводив Михайло!
Дмитро. Він, він - і не кажи! Не обманюй мене!!
Катря. У мене сили нема тебе обманювати... Що ж? Я люблю Михайла... тільки не він... сама винна...
Дмитро (ухопившись за серце), О-о! Спасибі хоч за правду... і хотілось її, і надія якась ще тліла... а тепер уже край!
Катря. Дмитре, прости мене! Не моя сила... так судилося!
Дмитро. Не твоя, нещасна,- так! Але на кого ти мене проміняла? Чи буде ж він тебе так кохати, як я? Чи буде з тебе очей не зводити, перед тобою стежку промітати? Навіщо ти йому, отому паничеві, здалася? На ласощі, на жарт, а потім на покидьку!
Катря. Цить! Цього не буде: не звір же він?!
Дмитро. Буде, пом’янеш моє слово!.. Вони такі! Увесь світ би зажерли,- та й то не вдовольнять своїх тельбухів! Мало їм, розбещеним, тієї втіхи на світі, ще зазіхають і на нас, старців, однімають остатню радість, остатнє щастя!
Катря (з криком). Не добивай мене! Я й так уже підбита! Не може цього бути, не може! Нема ж такого ката на світі, щоб завдав такі муки! Адже краще задавити власними руками!! За віщо ж би так насміятись?
Дмитро (обніма Катрю). Дитино моя, надіє моя! Рад би я тебе розважити, та... язик не повертається! Чи тебе чарами
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Не судилось!, Старицький М. П.», після закриття браузера.