BooksUkraine.com » Класика » Не судилось!, Старицький М. П. 📚 - Українською

Читати книгу - "Не судилось!, Старицький М. П."

120
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Не судилось!" автора Старицький М. П.. Жанр книги: Класика. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!
Електронна книга українською мовою «Не судилось!, Старицький М. П.» була написана автором - Старицький М. П., яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Бібліотека сучасних українських письменників "BooksUkraine.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "Класика".
Поділитися книгою "Не судилось!, Старицький М. П." в соціальних мережах: 

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 35
Перейти на сторінку:

 

Старицький М. П.

 

 

НЕ СУДИЛОСЬ!

 

Драма в 5-ти діях

 

 

 

 

Іван Андрійович Ляшенко - 60 літ, багатий пан, але зовсім про́стий; іначе говорить не може, як по-українськи.

Анна Петрівна - 40 літ, його жінка; закида часом по-українськи, моди ради.

Николай Степанович Бєлохвостов - кузен Ляшенчихи, З0 літ; фатуватий.

Зізі - дочка Ляшенків; манірне дівча, 13 літ.

Михайло - син їх, 22-х літ, студент; чистюк і джигун.

Павло Чубань - його товариш, 25 літ; уже лікар. Бідна одіж.

Жозефіна - швейцарка, учителька.

Катря Дзвонарівна - дівчина молода, селянка.

Горпина Дзвонариха - її мати, недужа й слаба.

Дмитро Ковбань - парубок, годованець Дзвонарів.

Пашка - по́друга Катрі.

Степанида - по́критка, п’яничка й плетуха.

Шльома - жид, орендар.

Харлампій - старий лакей.

Аннушка - покоївка; вертка на всі заставки.

Селяни, соцькі, парубки, дівчата, дворові.

 

Діється на правім березі Дніпра, з початку 60-х років.

Між 1-ю і 2-ю дією мина два тижні; між 2-ю і 3-ю - місяць; між 3-ю і 4-ю - два місяці.

 

 

 

Панський садок. Наліво від слухачів - стіна офіцини; вікна й двері з ганком виходять в садок. Направо чверть кону впродовж огороджено барканом з хвірткою; за барканом - вулиця. Просто - доріжки, луговина́, дерева; між дерев далі блищить став, а з-за його визира панський будинок.

 

 

Вихід I

 

 

Михайло, розкішно по-українськи одягнений, лежить без жупана; далі на луговині Жозефіна і Зізі гуляють в м’яча.

 

Михайло (курить сигару). Славно покачатись на траві після купання і затягтись сигарою! Чорт його зна, якось мене лінощі обсіли: сьогодні уже й до школи не пішов. (Потягається). Та з цією дрібнотою нудно й волово́дитись… тільки Павло й зможе!

Голоси (за вікном). Ос-са! Рос-са! Кос-са! Нос-са!

Павло (за вікном). Ну, тепер разом, швидше, не зупиняючись.

Голоси (за вікном). Оса! Роса! Коса! Носа!

Михайло. Товчи, товчи! А я поле́жу та поніжусь: тут у холодку так славно! Вітрець подиха; пахощами якимись тягне,- здається, липа розцвіла. Читати навіть не хочеться: отак би лежав, затопивши очі у те синє море блакиті, та зорив би за хмари́ною.

Зізі (здалека). Тібора! Тібора! Піль!!

Жозефіна. Ту-бо! Ту-бо! Laissez non mouchoir. 1 Ві не карош!

Зізі. Ха-ха-ха-ха!! Пиль, пиль! Рви его, рви!

Жозефіна. Ві не рві!

Михайло. Не руш собаки! Лиши мені зараз!

Зізі. Так и послушала! Тибора, иси, иси! (Біга, тріпле платок, а собака рве).

Михайло. Лиши, кажу! А то встану та вуха намну!

Зізі. Попробуй! Я маме скажу! Мужик!

Михайло. Чекай же! (Устає).

 

Зізі тіка; за нею спішить Жозефіна.

 

Як розпустилась! Ну, я з матір’ю побалакаю про тебе! (Знов лягає).

Павло (з-за вікна). А це коло бича - обід, бачите? То вимовляється - р-р-р-р! Кажіть!

Голоси. Р-р-р-р! Р-р-р-р! Р-р-р-р!

Михайло. І не обридне йому? Уже я б такий, щоб і обідати, а він таки працює. Усе за ділом якимсь. На вулицю ледве затяг, та й то вже етнографії ради... А яка хороша Катря Дзвонарівна, таки просто і між паннами красунею була б, та й годі! Очі - карі, але глибокі, темні; а погляд - такий милий, лагідний, любий, що аж пронизує душу тихим променем... Тільки між брівок рисочка; вона надає і якусь думність личеньку, і якусь силу вдачі. Щось оце не було її; треба б довідатись через Пашку.

 

Вихід II

 

 

Анна Петрівна під руку з Бєлохвостовим.

 

Анна Петрівна (до Бєлохвостова). Я тебя непременно с ним познакомлю. Он оригинал большой; знаешь, из этих новых.

Бєлохвостов. Ну, уволь, ma chére, 2 я этих новых терпеть не могу; занесет гиль, а попробуй возражать - сейчас подлецом выругает.

Анна Петрівна. Ну нет; m-eur Поль очень умный и честный, нетронутая такая натура. Michel! Где твой Павло?

Михайло (схоплюється). А, мама! Микола! (Цілує у матері руку, а з Миколою обнімається). Павло ще й досі з школярами у офіцинах там.

Анна Петрівна. Я пойду позову его. (Іде на гайок, зазира і вступа в хату).

Михайло. Ну, Миколо, давно ми з тобою бачились!

Бєлохвостов. Давно, давно. Поздравить можно с окончанием университета?

Михайло. Ще не зовсім.

Бєлохвостов. Передержка или диссертация только?

Михайло. Дисертація.

Бєлохвостов. Молодец! Ну, куда ж после направишь стопы? На коронную или на ораторскую трибуну? 3

1 2 ... 35
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Не судилось!, Старицький М. П.», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Не судилось!, Старицький М. П."