Читати книгу - "Його прощальний уклін, Артур Конан Дойль"

Голмс схопився зі стільця.

— Хапайте його ззаду, Ватсоне! Не випускайте з кімнати! Зараз, сер, ми побачимо, що містить ваш нотатник.

Мілвертон хутко, як миша, майнув у кут і притулився спиною до стіни.

— Містере Голмс, містере Голмс! — промовив він, відгортаючи вилог піджака й демонструючи цівку великого револьвера, що стирчав із внутрішньої кишені. — Я очікував від вас чогось оригінальнішого. З таким поводженням я стикався часто, і з цього ніколи нічого путнього не виходило. Повірте, я озброєний до зубів і готовий застосувати зброю, знаючи, що закон на моєму боці. До того ж я не настільки дурний, аби принести ці листи сюди. Тому ви знову помилилися, містере Голмс. Прощавайте, джентльмени! Сьогодні ввечері на мене чекають ще два побачення, а до Гемстеда шлях неблизький.

Мілвертон ступив уперед, узяв із крісла свого плаща і, поклавши руку на револьвер, пішов до дверей. Я схопився за крісло, але Голмс похитав головою, тож я його опустив.

З поклоном, усміхнувшись і підморгнувши, Мілвертон переможно вийшов із приміщення, і за кілька секунд ми почули, як грюкнули дверцята карети та загуркотіли колеса.

Голмс сидів нерухомо біля вогню, глибоко засунувши руки до кишень штанів, низько опустивши голову та пильно дивлячись у жар. Так він просидів із півгодини, не промовивши ні слова. Потім різким рухом схопився на ноги, як людина, котра прийняла рішення, і подався до себе в спальню. Незабаром звідти вийшов хвацький ремісник із цапиною борідкою та дещо нахабними манерами. Прикуривши від лампи глиняну люльку, він узявся за ручку дверей.

— Я скоро повернуся, Ватсоне, — сказав він і зник у темряві ночі.

Я зрозумів, що мій приятель розпочав війну проти Чарльза Оґастеса Мілвертона. Але я й уявити собі не міг, що з цього вийде.

Кілька днів поспіль Голмс виходив із дому в цьому вбранні в різний час, але, крім того, що він буває в Гемстеді та не марнує часу, я нічого не знав про його діяльність. Нарешті одного негожого вечора, коли за вікном шаленіла буря, він повернувся додому і, скинувши свій костюм, сів перед вогнем та щиро засміявся.

— Ви ж не помічали, Ватсоне, за мною матримоніальних схильностей?

— Не помічав.

— То знайте, що я заручився.

— Любий друже! Віт...

— Наречена — покоївка Мілвертона.

— Господи помилуй, Голмсе!

— Я мав зібрати про нього інформацію.

— Ви зайшли занадто далеко?

— Так було потрібно. Я лудильник на ім’я Ескот, і доволі успішний. Щовечора ми гуляли та розмовляли. О, Боже! Ці бесіди! Однак я все ж домігся, чого хотів. Тепер знаю будинок Мілвертона, як свої п’ять пальців.

— Але дівчина, Голмсе!

Він стенув плечима.

— Нічого не вдієш, любий Ватсоне. Лови на дуже вже велику дичину. Але я із задоволенням можу повідомити вам, що маю суперника, котрий одразу займе моє місце, як тільки я накиваю п’ятами. Яка розкішна ніч!

— Ви любите таку погоду?

— Це те, що треба. Бо сьогодні вночі, Ватсоне, я збираюся вдертися до будинку Мілвертона.

У мене аж дух перехопило і мороз побіг поза шкірою — із такою непохитною рішучістю він промовив ці слова. Подібно до того, як блискавка посеред ночі на одну мить освітлює найдрібніші деталі великого ландшафту, я подумки проаналізував усі результати, що можуть статися внаслідок такого вчинку, — впіймають, заарештують, блискуча кар’єра, що закінчується ганьбою, мій найкращий приятель у руках почвари Мілвертона...

— Заради неба, Голмсе, схаменіться! — вигукнув я.

— Любий друже, ви ж знаєте, що я не люблю необачних вчинків, я все добре зважив і ніколи б не пішов на такий небезпечний захід, якби мав інший вихід. Погляньмо на справу тверезо. Ви, я переконаний, допускаєте, що з морального боку мій задум виправданий, я вчиню злочин лише в очах закону. Пограбувати будинок Мілвертона — не більше, ніж відібрати в нього записник силою. А в цьому ви самі були готові допомогти мені.

Я поміркував.

— Атож, — сказав я, — морально вчинок законний, якщо наша мета — взяти лише те, чим Мілвертон користується для незаконних операцій.

— Ну, так. А якщо вчинок законний із моральної точки зору, залишається лише особистий ризик. Але справжній джентльмен не повинен думати про ризик, коли жінка так відчайдушно потребує його допомоги.

— Ви потрапите в скрутне становище.

— Це і є ризик. Бо я не бачу іншого способу отримати листи. У нещасної леді немає грошей, та й ніяких рідних, кому вона могла б звіритися. Завтра останній день, і якщо я не здобуду листів сьогодні вночі, цей негідник дотримає свого слова й занапастить її. Тому мені залишається або покинути її напризволяще, або зробити цей останній хід. Між нами кажучи, Ватсоне, це своєрідна дуель між Мілвертоном і мною. При першому обміні ударів, як ви бачили, перевага була на його боці, а моя репутація та почуття власної гідності вимагають, щоб я її продовжив.

— Мені це не подобається, але, мабуть, так і має бути, — зітхнув я. — Коли вирушаємо?

— Ви зі мною не підете.

— У такому разі ви не підете також, — заперечив я. — Даю вам слово честі (а я ніколи в житті його не порушував), що негайно найму кеб, поїду в поліцію й викрию вас, якщо не візьмете мене із собою!

— Ви не можете мені допомогти.

— Звідки ви знаєте? Невідомо, що трапиться. Моє рішення тверде, що б там не трапилося. Не лише ви маєте почуття власної гідності та дбаєте про свою репутацію...

Голмс спочатку здавався невдоволеним, але тепер звеселів і ляснув мене по плечу.

— Гаразд, любий друже, хай буде так! Ми багато років жили в одній кімнаті, і нема чого наприкінці змінювати традицію. Якщо не пощастить, ділитимемо камеру разом. Зізнаюся, Ватсоне, я завжди думав, що з мене вийшов би ідеальний злочинець. І ось нарешті така блискуча нагода!

Голмс вийняв із шухляди акуратний шкіряний футляр і, відчинивши його, показав мені кілька блискучих інструментів.

— Це першорядний, найновіший злодійський набір, у ньому є нікельований ломик, алмаз для різання скла, відмички й усі новітні знаряддя, створені внаслідок прогресу цивілізації. Також є потайний ліхтар. Все як треба. Маєте безшумні черевики?

— Маю. Взуття для тенісу на гумовій підошві.

— Чудово. А маска?

— Можу зробити пару з чорного шовку.

— У вас, бачу, вроджена схильність до таких речей. Дуже добре, робіть маски. Повечеряємо чимось холодним, перш ніж вирушити. Зараз пів на дев’яту. Об одинадцятій доїдемо до Черч-роуд. Звідти чверть години пішки до Еплдор-Таверс. Почнемо працювати ще до півночі. Мілвертон спить міцно й завжди лягає о пів на одинадцяту. Якщо пощастить, будемо вдома о другій годині з листами леді Єви в кишені.

Ми одягли смокінґи, щоб мати вигляд людей, котрі повертаються з театру. На Оксфорд-стрит винайняли кеб і доїхали до Гемстеда. Там заплатили візнику й пішли вздовж Гіту, застебнувши плащі аж до шиї, бо було дуже холодно й дув пронизливий вітер.

— Ця справа дуже делікатна, — сказав Голмс. — Документи лежать у кабінеті Мілвертона. Замкнені в сейфі. А кабінет прилягає до спальні. Але в нього, як і у