Читати книгу - "Артеміс Фаул. Утрачена колонія, Йон Колфер"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Холлі ледь утримала сміх.
— Тож просто пощастило. Великий Артеміс Фаул перевершив Фоулі завдяки сліпому випадку.
Хлопець гмикнув.
— Випадку, заснованому на наявній інформації, я би сказав. Та це неважливо. Я переглянув розрахунки, включивши до них нові дані, і отримав результати, які мають схвилювати Народ.
— Розказуй. Але коротко. Не повіриш, скільки наукових пояснень мені доводиться вислуховувати останнім часом.
— Це все дуже серйозно, Холлі, — відрізав Артеміс. Він сказав це так голосно, що на нього зашикали з партеру.
— Це серйозно, — повторив він пошепки.
— Чому? — запитала Холлі. — Ідеться ж лише про те, щоб поділитися своїми новими цифрами і дозволити Фоулі подбати про інше, нехай застосовує свої світло-викривлюючі проектори.
— Не зовсім, — знову відкинувся на спинку Артеміс. — Якщо за чотири хвилини на сцені з’явиться демон, ніяких проекторів уже не знадобиться. Якщо я маю рацію і позачасове закляття слабшає, тоді Гібрас і всі на ньому скоро повернуться до нашого виміру. Більшість демонів цього не переживуть, але ті, що не загинуть, з’являтимуться де завгодно і будь коли.
Холлі перевела погляд на сцену. Жінка з чорним волоссям тримала безглуздо високі ноти безглуздо довго. Цікаво, чи співачка взагалі помітить демона, якщо той з’явиться на кілька секунд? Сьогодні матеріалізації не очікували. Якщо вона станеться, це означатиме, що Артеміс, як завжди, має рацію, і вони побачать іще багато демонів. І тоді Артеміс Фаул і Холлі Шорт знову будуть по вуха зайняті рятуванням ельфійського світу.
Холлі покосилася на Артеміса, який дивився на сцену в театральний бінокль. Вона йому цього ніколи не скаже, але якщо вже й залучати людину до рятування ельфійського народу, то Артеміс, можливо, найкращий чоловік, чи то хлопець, для такої роботи.
Острів Гібрас, Чистилище
Номер Один піднімався на перший гірський кряж з боку вулкана. Повз нього пройшло кілька демонів, але жоден не спробував його відмовити. Навіть більше, Гадлі Шрівелінгтон Бассет запропонував нашкрябати мапу на шматку кори. Номер Один здогадувався, що коли він стрибне в інший вимір, сумуватимуть за ним не більше, ніж за загубленою арбалетною стрілою. Може, за винятком демониці з червоними плямами, що посміхалася до нього. Тієї, що жила в жіночому відділенні. Вона, мабуть, трохи сумуватиме. Номер Один навіть зупинився, коли зрозумів, що сумуватиме за ним лише та істота, з якою він і словом не перемовився.
Він голосно застогнав. Як же це пригнічує!
Номер Один поплентався далі. За спиною лишилися останні попередження, які завдяки особливому демонічному почуттю гумору мали вигляд закривавленого вовчого черепа, настромленого на жердину.
— Що б це означало? — пробурмотів Номер Один, оминаючи знак. — Вовча голова на жердині... Сьогодні барбекю із вовчатини? Приносьте вовків із собою?
Барбекю. Іще одне слово із «Маєтку леді Хітерінгтон Сміт».
Номер Один сів на краєчку скелі, покрутив п’ятою точкою, щоб викопати невеличку траншею для хвостика. Можна трохи і посидіти зручненько перед тим, як стрибнути з висоти ста метрів у жерло вулкана.
Якщо його не винесе в стару країну, розпечена лава перетворить його на пару. Ні, він, мабуть, просто розіб’ється об скелі, коли летітиме вниз. Оптимістично.
Зі свого місця на краю прірви Номер Один бачив каменисті схили кратера і клуби пари, що ритмічно здіймалися над лавою, немов уві сні дихав велетень. Така вже властивість позачасового закляття: здається, що Гібрас зв’язаний з іншим світом, от тільки життя тече тут з іншою швидкістю. Тож вулкан булькав і навіть час від часу викидав тоненький стовпчик полум’я, хоча ніякої Землі під ним не було.
Якби Номер Один був чесний із собою, він би зізнався, що рішучості в нього поменшало. Легко було уявляти, як ти стрибаєш в кратер між вимірами, коли котив своїх однокласників у коконах до ями. Коли на нього летіли бризки багнюки, здавалося, що гірше й бути не може. І було щось таке в Абботовому голосі, від чого сама думка про такий учинок ставала дуже спокусливою. Але тепер, коли він сидів майже біля підніжжя вулкана, і легенький вітерець холодив луску на грудях, життя вже не здавалося таким сумним. Принаймні, він був живим, а гарантій, що кратер вів кудись, крім жерла вулкана, не було зовсім. Жоден з інших демонів живим не повернувся. Але вони таки повернулися. Хтось — замороженим у крижину, хтось — обгорілим до кісток, але жоден не був таким здоровим і енергійним, як ватажок. Дивно, але чомусь, коли Номер Один думав про
Аббота, про жорстокість, яку ватажок так часто виявляв до нього, ті моменти здавалися неясними, на них важко було зосередитися. Він пам’ятав лише красивий наполегливий голос, який наказував стрибати.
Місячне божевілля. Ось у чому справа. Демонів тягне до Місяця. Він співає до них, збуджує кров. Він сниться їм уночі, і вони скреготять зубами, коли не бачать його. В будь-яку годину так званого дня на Гібрасі демони можуть зупинитися посеред вулиці і витріщитися туди, де на небі мав бути Місяць. Він був їхньою часткою, живою, органічною часткою, і на атомному рівні вони були одним.
У кратері лишилися ниточки позачасового закляття. Шепіт магії оповів гірські вершини і заваблював дурних демонів, які забули про срібло. А серцевина магії — пісня Місяця, що кличе демонів до себе, спокушає білим світлом і невагомістю. Щойно ці бліді пасма захоплюють демонів розум, він усе що завгодно зробить, аби дістатися джерела цього блаженства. Магія і місячне божевілля вливають енергію в атоми демонічної сутності, переводять кожен електрон на нову орбіту, змінюють молекулярну структуру, транспортують його крізь час і простір.
Але про те, що подорож закінчиться на Землі, відомо лише зі слів Аббота. А що, як і на Місяць можна потрапити? Як би не любили демони Місяць, усім чудово відомо, що на його безплідній поверхні нічого не виживе. Старші кажуть, що навіть ельфи, які підлітають ближче, замерзають до смерті та падають на Землю з крижаними крилами і синіми обличчями.
Чомусь Номеру Один хотілося здійснити цю подорож саме сьогодні. Він волів, аби Місяць покликав його до кратера і переніс кудись, де б знайшовся іще один цілитель. Такий, хто б навчив його контролювати свою дивну силу. Але хоробрості не вистачало. Сам він до каменистого кратера не стрибне. Там, мабуть, повно обвуглених трупів тих, кому здалося, що їх покликав Місяць. Як можна зрозуміти, що це справді Місяць, а не просто якась твоя
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Артеміс Фаул. Утрачена колонія, Йон Колфер», після закриття браузера.