Читати книгу - "Будеш моєю, Роксолано, Ксана Рейлі"

В телефоні була відкрита якась стаття:

«Актора Дженка Аслана, відомого раніше через скандал із розривом відносин з Ясемін Оздемір та новим романом з українкою, звинувачують у проблемах із психікою. Вчора такі кадри вдалося зловити нашим журналістам, — під статтею красувались декілька фото того, як Дженк вчора б‘є Андрія, — як стверджують очевидці, причиною цієї бійки стала нова кохана актора, а жертвою — її колишній бойфренд. Чоловік поділився з нами своїми емоціями після інциденту і розповів, що актор не раз погрожував йому розправою через те, що той ніби то попросив не чіплятись до його дівчини. А вчора, коли сам пан Андрій розмовляв з екс-коханою і хотів мирно налагодити стосунки, Дженк Аслан просто налетів на нього і почав бити. Після бійки чоловіків і пані Роксолана нанесла удари своєму колишньому партнеру. Що це таке: піар-хід чи справді порушення психічного стану молодого красунчика?»

— Це просто кінець! — кричав Дженк, — це просто кінець моїй репутації.

— Та заспокойся...хто повірить якійсь жовтій пресі.

— Знаєш що...забирайся вже нарешті звідси! — несамовито кричав він, — з твоєю появою у мене тепер лише одні проблеми! І свого тупого хлопця теж забирай, мало він вчора отримав!

— Якби я хотіла, то вже б давно була вдома! Але вибачай, я мушу виконувати ідіотський контракт, який, до речі, вкладений більше для твоєї вигоди! Але я вже мільйон разів пошкодувала, що взагалі сюди приїхала! — я вирішила теж дати волю своїм емоціям.

— Чудово! Завтра ж подзвоню Мехмету і скажу, що ми обоє відмовляємось. Бо я не хочу ще раз бути так нахабно политий брудом, ще й через таку, як ти! — Дженк голосно відкрив двері й ще голосніше їх закрив, що аж затряслися вікна.

Я дивилась спочатку в одну точку, а потім сіла на диван і просто розплакалась. Мене дістало вже це все і я справді не витримую. Я мала спокійно закінчити відпочинок і повернутись додому, натомість застрягла тут під тягарем дурнуватого контракту та ще й з Дженком, який тільки й чекає, щоб отримати можливість мене принизити та познущатися. Показати, що він такий крутий, а я просто ніхто. Зі злості я вхопила пляшку з-під вина і жбурнула її в стіну. Скло розлетілось по всій кімнаті маленькими шматками, а я розплакалась ще сильніше.

Дні пройшли швидко. Продюсер Дженка навіть чути нічого не хотів про розрив контракту і сказав, що вирішить ситуацію із тією бійкою. А мені ж не залишалось нічого, як поїхати вибирати подарунок для мами Дженка, день народження якої було вже завтра. Із собою я взяла Аню та Олену, щоб вони хоч щось могли мені підказати.

— Ну ні, це все не те, — я безсило виповзла з чергового магазину і втомлено опустилась на лавочку в торговому центрі.

— Це важче, ніж мені здавалося, — сестра втомлено потерла очі.

— Були б ми вдома, я б просто принесла їй гарний конверт з грошима і все. Звідки я знаю чи тут таке взагалі прийнятно.

— То подзвони до Дженка, — Аня косо подивилась на мене.

— Вже, — я плеснула себе по колінах, — ми з ним взагалі не спілкуємось зараз, а я і не хочу.

— Ляно, ми обійшли вже все тут три рази, — обізвалась Олена, яка сьогодні чомусь весь день практично мовчала, — тобі тут нічого не подобається.

— Ну бо ви просто її не бачили, вона така...та я навіть слова не можу підібрати.

— Ми вже втомились...— сказала сестра.

— Гаразд, тоді ходімо додому.

Ми вийшли з торгового центру, але потім наші дороги розійшлись, бо мій будинок був зовсім в іншому боці. Через якісь ремонтні роботи таксі не змогло під‘їхати ближче, тому мені довелось ще добряче пройтись. Ідучи вузькою вуличкою, я помітила антикварний магазин. Просто з цікавості я вирішила туди заглянути. Мене там зустріла привітна і мила літня жінка. Вона почала розпитувати, що привело мене сюди, ну і я вирішила поділитись, що шукаю подарунок для жінки, у якої все є. Продавчиня хитро посміхнулась і сказала, що точно не все. Пішовши кудись у свою комірчину, вона повернулась із невеликою шкатулкою і простягнула мені її зі словами, що прикрас багато не буває ніколи. Я акуратно відкрила оксамитову шкатулку, в якій ховалась неймовірної краси брошка. Це був трохи масивний метелик, який настільки детально прикрашений, що практично був схожий на живого. Прекрасне коштовне каміння різних кольорів, а золота основа була прикрашена дрібними узорами. Коли я побачила цю брошку, то тепло посміхнулась, бо була впевнена, що моїй мамі така річ точно б сподобалась. Наступного дня я була вся на нервах, бо мені не хотілось ні бачитись з Дженком, ні бути на тому святі. Я швидко зібралась, вдягнувши шовкову білу сукню на запах і білі босоніжки на підборах. Мені подобалось, як я виглядаю, але чомусь була впевнена, що Дженку буде щось не так. Хоча чого мене має взагалі хвилювати його думка. Коробочку з брошкою я поклала в сумку і вийшла на вулицю, чекаючи на Дженка. Він приїхав за хвилину і ми вирушили до його мами.

— Ти що без подарунка? — навіть не глянувши на мене, сказав чоловік.

— Без, — вирішила збрехати я, — нічого не вдалось вибрати.

— Я і не сумнівався. Хоча, чого мене це хвилює.

Більше ми не говорили й всю дорогу до будинку його матері їхали мовчки. Коли ми вже були на місці, я була вражена розмірами її будинку. В такому може, напевно, жити дві сім‘ї. Хоча, я ж не знаю, хто тут ще є. Не встигли ми зайти на подвір‘я, як пані Фахріє вже вийшла нам назустріч. На ній була вишукана темно-зелена блуза і чорні класичні штани. І я ще раз переконалась, що вона неймовірна у всьому.

— Дженку, нарешті, — вона кинулась його обіймати.

Я ж захотіла її привітати тут, щоб без зайвих очей, але вона не дала мені й слова сказати, бо поводилась так, ніби мене тут взагалі нема, ніби взагалі не існує, — я вже тебе зачекалась. Ходімо, маю для тебе сюрприз.

— Що? — Дженк нахмурився, — це, здається, я маю сьогодні тобі робити сюрпризи.

— Не говори багато, пішли, — жінка потягнула сина за руку в будинок, а я просто попленталась за ними.