Читати книгу - "Забудь мене, Впіймай мене, Ретта Кім"

Важко зітхнула й кинула погляд на вікно. Непроглядна ніч. Я навіть кількох годин не проспала. Піднялась з ліжка й пішла на кухню. Чай із ромашкою має допомогти. Може, мені вже до психолога час? Це ж ненормально…

Зробивши чай, набрала Ноеля.

— Е ні, вогнику, сиди вдома. Я добре пораюсь сам, — промовив він. — Що сталось?

— Безсоння, — втомлено промовила я.

— Твій голос радше каже, що то погані сни, — гмикнув Нол. — Тобі б відпочити. І снодійного, щоб добре спалось.

— Угу, потім до психолога, психіатра і в психлікарню, — буркнула я.

- … це все через того демона, так? — після короткої паузи запитав Ноель.

— Я сходжу з розуму, Нол… — тихо промовила я.

— Може… відпустка? Кудись за кордон, — запропонував він.

— Я думала про це…

— Але одну…

— Ви не можете поїхати зі мною. Хто район охороняти буде? Я не думаю, що хтось з Брукліна чи Квінса погодиться взяти на себе ще купу роботи. Навіть мисливці з Мідтауна і Верхнього Манхеттена не візьмуть цю роботу.

— Твоя правда… я навіть не знаю, вогнику. Відпускати тебе одну теж не дуже хочеться.

— Не пропаду ж я за тиждень-два. Доросла вже дівчинка, — пробурмотіла я.

— Я думав, ти на місяць.

— Буде добре, якщо мені на роботі так раптово дадуть відпустку хоча б на тиждень.

— Знаєш, у мене є одна думка, але ти, скоріш за все, будеш проти, — задумливо промовив демон.

— Це яка така думка? — насторожилась я.

— Алекса з тобою відправити, — промовив він.

— Та ти здурів! — обурилась я. — Він мені всю нервову систему за відпустку зіпсує.

— А ти подумай про це, вогнику, і лягай спати. А ми завтра поговоримо, — у його голосі чітко відчувалася усмішка.

— Це безглузда ідея, Нол! Як тобі таке могло в голову прийти? Нічого зі мною не трапиться, сама поїду.

— Вічно ти така вперта, Каріссо. Подивилася б краще довкола. Ти вже давно не одна.

— Не сліпа, бачу, що ви мені допомагаєте. Я це дуже ціную, — тихо пробурмотіла я.

— Ти не все бачиш, вогнику. Але все з часом. Лягай спати. Нам потрібен нормальний мисливець і подруга, що добре виспалась. Інакше ти всіх повбиваєш.

— Гаразд. Я, напевно, тобі заважаю…

— Та ні, сьогодні спокійно. Але надворі третя ночі. Тому спати, Каріссо.

— Йду я, йду…

— Добраніч, — промовив Ноель і відбився.

Ну й ідея йому в голову прийшла… невже він готовий залишити мене на Стюарта й бути впевненим, що ми не повбиваємо один одного? Не знаю, як Стюарт, а за себе я не впевнена. Він майстерно псує нерви, я не можу терпіти цього вічно.

Хм… третя ночі… тепер попсую нерви я. І краще номер записати, щоб знати, котрий саме ігнорувати. Набрала номер Стюарта. Цікаво, візьме чи ні? Сподіваюсь, що перерву йому щось дуже важливе.

— Каріссо? — за деякий час почувся заспаний голос вампіра. Ти диви, таки підняв слухавку. — Щось трапилось?

— Думаєш, я зателефоную тобі, якщо в мене щось трапиться? — запитала я.

— Маю на це надію. Все-таки я теж допомогти можу, — втомлено промовив він.

— Ти що, спиш?

— А що роблять нормальні люди вночі? — запитав він абсолютно спокійно. Ні роздратування, ні гніву… нічого. Так не цікаво…

— Ти не людина, Стюарте.

— Тим не менш, сон мені потрібен. То що, щось трапилось, що ти мені в третій ночі подзвонила?

— Та ні, мені не спалося, вирішила нерви тобі попсувати. А ти навіть не обурився.

— Я терплячіший за тебе, Ісо. Якби я подзвонив тобі так само, ти б знайшла спосіб, як вбити через телефон, — промовив він. У голосі відчулася звична усмішка.

— Я тебе не розумію, Стюарте, — задумливо промовила я. — І не називай мене так. Скільки разів мені ще повторити?

— Алекс, — знову повторив хлопець. — Тоді називатиму тебе Іс. Що саме ти не розумієш?

— В мене жахливий характер, — гмикнула я. — Причому кілька разів я мало тебе не побила. А ти далі лізеш.

— Я ж сказав, що не відчеплюся.

— Точно мала дитина.

— От неправда. Я сформована особистість. Буває, можу втнути дурницю, але це не дає тобі права називати мене малою дитиною.

— Ти цілодобово дурника граєш, Стюарте, — я закотила очі, гмикнувши.

— Ти не спостерігала за мною цілу добу, щоб так казати, Іс, — спокійно промовив він.

— Слухай… — я завагалася.

— Що?

—  Я хочу взяти відпустку на тиждень-другий і поїхати в Норвегію… Нол і Джейк не можуть зі мною поїхати, бо район треба охороняти.

— Ти занадто довго формулюєш думку. На тебе це не схоже…

— Ай, замовкни й послухай, — невдоволено пробурмотіла я. — Інакше передумаю. Ноель сказав, що не хоче, щоб я їхала одна.