Читати книгу - "Замiж за старого, Мері Лі"

З кожною миттю ставало ніяково, Марина стояла впритул до Дмитра, вчепившись в його лікоть. Вона дивилася на чоловіка таким поглядом, що здавалося ще трохи і з'їсть. Це ж треба себе так зухвало вести прилюдно? Невже не соромно виснути на Димi в присутності Олі? Скромність геть відсутня? Хоча судячи з виразу обличчя Марини, вона не дбала про те, як на її поведінку, надто нав'язливу, відреагують інші.

Нахабна дівчина продовжувала Олю ігнорувати, в усі очі витріщаючись на свою "здобич", яку схопила досить чіпко. Принаймні створювалося саме таке враження - вчепилася, і відпускати не збиралася.

- Коли ж Марина стала запеклою хижачкою? - Подумки задалася питанням Оля. - Я пам'ятаю її сором'язливим дівчиськом, яка намагалася триматися в тіні. У будь-якій незрозумілій ситуації завжди ховалася за мене і Артура, коли разом гуляли. А кажуть, люди не змінюються. Що ж з Мариною сталося, раз вона так зухвало поводиться? Про Артура зовсім забула?

- Привіт, Марін, рада тебе знову побачити. - Нарешті Оля подала голос, оскільки стояти і мовчки споглядати неприємну для її очей картину, вже нестерпно. Вона додала з привітною посмішкою: - ми з Артуром заходили до тебе додому, але на жаль, не перетнулися. Я не дочекалася, поки повернешся з міста.

Марина все-таки відірвала очі від Дмитра, переключивши увагу на Олю. Подруга дитинства посміхалася, але відчувалася фальш. Вона вигнула здивовано брову і заговорила цукрово-солодким тоном:

- Оля, з поверненням. Ось вже не думала, що ти коли-небудь повернешся сюди. - Засмiялася Марина. - Ти ж проміняла тутешні краї на міські пам'ятки, заявивши, що навряд чи приїдеш найближчим часом.

- Мене змусили обставини виїхати. - Насупилася Оля. - Батькові потрібно було розвивати бізнес, мамі набридло перебувати в селі, а я відновила навчання.

- Ну, потім ти все ж не приїхала. - Потиснула плечима Марина, невдоволено скривившись. - Мабуть, в центрі Пітера куди краще живеться, ніж тут.

- У Пітері у мене були справи, пов'язані не тільки з навчанням. - Оля намагалася позбутися від неприємних емоцій, викликаних зневажливим тоном Марини. Неначе Оля її зрадила! - Нам з тобою багато про що належить поговорити. Я стільки всього хочу розповісти.

-Потім. - Невдоволено повела плечем Марина та перевела погляд на Дмитра. Знову з'явилася солодка посмішка. - Хоча мені Пітер сподобався. Нещодавно їздила в місто з подругами, ми пробіглися по магазинах. Я підібрала багато шикарних суконь. До речі, одне з них, на мені. Дмитро, як вам моя обновка?

Марина кокетливо поплескала довгими віями і направила на чоловіка томний погляд блакитних очей. Очевидно, відчула себе справжньою спокусницею.

- І заради цього ви мене шукали? - Посміхнувся Дмитро, глузливо дивлячись на дівчину, яка ніби приросла до його руки. - Хотіли, щоб я оцінив наряд?

- Не зовсім. - Награно надула губки Марина і ображено опустила очі. - Правда, я була б не проти, якби ви висловили свою чоловічу думку. Я готова прислухатися, якщо раптом щось не так.

- Для цього у тебе є Артур! - Раптово випалила Оля, сама, не чекаючи від себе подібної реакції. - З яких пір він перестав вважатися чоловіком?!

Марина швидко зачинила віями, сторопіла від випаду Олі, але через кілька секунд прийшла до тями і з її очей посипалися гнівні іскри. Оля не звернула уваги на блискучі блискавки Марини. Подумаєш, майже щодня доводилося подібне спостерігати від батька. А він-то злився куди сильніше, навколо все гриміло. Так що до всякого роду спалахів гніву виробився імунітет.

Олю зараз більше цікавила реакція Дмитра, який не відсторонив від себе Марину! До сих пір! Гаразд, ця нахабна дівчина для Олі подруга дитинства, а для нього - хто?!

Варто було подивитися на Дмитра, коли огорнуло гнівною хвилею саму Олю. Він спокійно стояв і веселився над усім, що відбувається. Йому, що, приносить задоволення насміхатися над тим, як дві дівчини зійшлися в перепалці між собою? Ну, досить. Якщо Дмитру так подобається відчувати прилиплу до нього Марину, то нехай залишається з нею. Треба ж, прям зрослися.