Читати книгу - "Пообіцяй забути, Влада Клімова"

Я сиділа наче під гіпнозом і відлуння його слів тануло в кожній моїй клітинці.
– Чого ти мовчиш? Я знову тебе образив? – вгадуючи мій стан навіть на такій відстані, солодко вимовив він.
– Але ж ти заборонив заперечувати, а я дурна лише це і вмію робити. Ні, не образив. Обіцяю: я все зроблю, – підсвідомо «помирала» від щастя я.
– Господи! Як приємно це чути! Я навіть не очікував від Києва таких змін у своєму житті. Думав: просто офіс відкрию, бізнес розкручу. А потім з’явилася ти. І я відчув, що стаю справжнім, новим, зовсім не таким, яким був раніше. Щось ти в мені переробила і це не пройде й не змінити. Та я й не хочу, бо так добре мені ще ніколи не було... Я зараз, мабуть, зайвого наговорив? Але чомусь відчуваю, що НІ. Завтра вилітаю. А тебе лише про одне прошу: не забирай у мене мрію. До зустрічі, Злато!

Мамо рідна, як же я хотіла почути «МОЯ», але він не посмів. Знаю, що дуже хотів, але не сказав... Зв’язок перервався і навколо зависла глуха тиша. Тільки моє заворожене серце калаталось посеред цієї дивної ночі й божевільно чекало невідворотних змін. Я намагалась якось зібратись та привести до ладу думки, а вони збуджено розповзались і не хотіли ставати звичайними, бо були шалено щасливими.