Читати книгу - "Я обираю бути твоєю, Ольга Островська"

Боже мій, я справді потрапила в інший світ. Мені це не наснилося. А в рідному лишилася абсолютно одна моя Васька. Яка хоч і бачила, як я зробила крок через арку, але точно збожеволіє, не знаючи, що зі мною трапилося далі і як мене знайти. Аби тільки не наробила дурниць.

Може я могла б попросити когось із цих куардів передати їй звістку, що зі мною все гаразд? Адже вони ходять у наш світ. А з іншого боку… чи не накличу я на сестру лихо, розповівши, що вона бачила момент мого переходу?

Боже, як же складно приймати будь-які рішення, не маючи жодного уявлення, чим це може обернутися.

– Все готове, сьєро, – повертається до кімнати Жозелін. − Вам допомогти?

– Що? Ні, не треба, дякую, − хитаю головою і підводжуся. Мене все ще хитає, але в порівнянні з тим, як я відчувала себе до переходу і відразу після нього, то зараз просто сповнена сил. – Я впораюся сама.

− Як скажете, сьєро Соломіє. Обід через дві години, я зайду, щоб допомогти вам одягтися, і проведу до трапезної, − повідомляє та, схиливши голову на прощання, залишає мене одну.

У тиші я дуже виразно чую клацання дверного замка. Замкнула. От… зараза. У грудях тривожно стискається серце. Дихання перехоплює. Я тут в ув’язненні?