Читати книгу - "Таємний спадкоємець для Мільярдера, Аріна Громова"

Коли ми зайшли в спальню, Дем'ян кивнув на купу пакетів, у яких лежали брендові речі. Настільки дорогі, що вартість за один комплект спідньої білизни складе кілька середньостатистичних зарплат звичайної сім'ї.

–– Вибери що-небудь на вечір, щось красиве. Таке, щоб усі шию звертали, але відразу розуміли, що ця жінка зайнята справжнім чоловіком.

–– Ти маєш на увазі себе?

–– А ти все огризаєшся? –– посміхнувся він, скрививши повні губи.

Я так любила цілувати їх... колись.

Зараз я навіть повірити не могла, що все, що відбувалося раніше між нами, справді було.

–– Тут точно немає паранджі? Так я точно справлю на всіх потрібний ефект і всі точно зрозуміють, що в цієї жінки точно є власний тиран.

–– Колись дограєшся, –– напрочуд він не був злий, скоріше навпаки –– налаштований цілком благодушно.

Мабуть, той, із ким він поговорив телефоном, сказав йому щось хороше.

–– Роздягайся, –– і вальяжно плюхнувся в крісло, закинувши зігнуту ліву ногу на стегно правої. Руки вільно помістив на підлокітники, розслабився, немов зібрався спостерігати за чимось цікавим. –– Тільки надто не затягуй із вибором, на нас уже чекають.

–– Я не буду переодягатися при тобі! –– прошипіла я крізь стиснуті зуби. –– І не мрій!

–– Думаєш, я щось там ще не бачив? Бачив і не тільки.

Сволота! Та йому подобається принижувати мене!

Після пологів я скинула всі набрані під час вагітності кілограми і навіть ще більше схудла. Малюк забирав увесь вільний час, іноді елементарно я забувала поїсти, згадуючи про сніданок, лише побачивши на столі чай, що давно охолов за цілий день. Плюс стрес, постійне хвилювання і відсутність повноцінного сну поїдали всі зайві калорії.

Я була стрункою, без розтяжок та інших післявагітних "радощів", але все одно почувалася не надто впевненою і не хотіла, щоб хтось дивився на мене без одягу.

Тим більше він.

Особливо він!

–– Вийди і я переодягнуся.

–– Я вийду тільки тоді, коли сам цього захочу, –– повільно промовив він, пропалюючи мене оцінювальним поглядом. –– Ну ж бо, Катю, не соромся. Он та чорна сукня до підлоги. Приміряй її.

Та пішов ти, чортів диктатор!

Виливши про себе потік уявної лайки, я взяла вказану ним сукню і зібралася піти у ванну, але він припинив мій порив у самому його початку:

–– Переодягайся просто тут. Я простежу, щоб ніхто не увійшов.

…

Добре, раз так...

Я демонстративно повільно почала розстібати ґудзики на кофтині, стоячи до нього віч-на-віч і дивлячись в очі. Вклавши у свій погляд усе своє ставлення до нього і ситуації загалом.

Він дивився на мене, прикривши повіки, явно відчуваючи себе господарем становища. І здавалося, що йому подобається те, що він бачить.

Один рукав, другий... і ось я вже стою перед ним в одному бюстгалтері. Я давно не годувала Бодю і це було помітно –– груди налилися молоком, спричиняючи навіть якийсь дискомфорт. Але очі Дем'яна... вони буквально волали про те, що його це видовище дуже навіть задовольняє.

Він пройшовся поглядом по моєму обличчю, плечах, грудях, потім животу... І бачить Бог, як би я не ненавиділа його в цей момент, але не відчути себе по-жіночому впевненою не змогла.

Я бачила, що як жінка я йому подобаюся, і як будь-яка на моєму місці відчула над ним навіть якусь владу.

–– Тепер спідницю, –– скомандував він, не відриваючи від мене уважних очей.

Я завела руки за спину і неквапливо потягнула тканину донизу, потім насилу стягнула вузьку спідницю –– вона впала до моїх ніг.

–– Далі теж роздягатися? –– запитала я, гордо задерши підборіддя.

Було трохи принизливо перебувати в такому становищі, але порядки тут, на жаль, встановлюю не я. Я це прекрасно розуміла. У нього мій син, і якщо він того захоче, то запросто його забере і не подивиться на мої материнські страждання. Тому так, я була готова оголитися перед ним до кінця, і пішов він до диявола!

Він піднявся і підійшов ближче, провів кінчиками пальців по моїй руці від плеча до зап'ястя, потім тим самим шляхом повернувся назад, не припиняючи дивитися на мене таким поглядом... Таким...

Я шумно ковтнула. Невже він просто тут і зараз...

–– У тебе п'ятнадцять хвилин, чекаю внизу, –– промовив він і пішов, залишивши мене одну.

Я знесилено опустилася на купу ганчірок, зовсім не піклуючись про те, що вони помнуться. Начхати мені було на одяг і несподіване благородство Байсарова, я думала про інше.

Якщо Аліса розповіла правду і справа у спадщині, то чи не використовує Дем'ян нас із Богданом з тієї ж причини?

Може, ми потрібні йому винятково щоб отримати цей чортів спадок?

…

Я здавлено видихнула і обернулася, озирнулася на всі боки. Плани Байсарова мають хвилювати найменше. Головне –– мій власний план. І цей план полягає лише в тому, щоб вибратися звідси якомога швидше.

Потрібно збиратися. І нехай мені зовсім не хотілося грати за правилами Дем'яна, виходу не було, тож я піднялася з ліжка, почала збиратися. Бездумно ковзала поглядом по речах, не уявляла, що саме вибрати.

Куди ми взагалі поїдемо? Байсаров і словом не обмовився, не дав жодних натяків. По суті він міг притягнути мене куди завгодно.

Я насупилася і почала перебирати вбрання. Брати що-небудь занадто помітне й урочисте не хотілося, а тут знаходилися здебільшого саме такі речі. Дивлячись на цей одяг, я одразу розуміла, що він коштує нечуваних грошей. Звісно, якщо зіставити наші доходи, для Дем'яна такі придбання обходяться в копійки... я мимоволі закусила губу. Роздратування всередині наростало.

Байсаров упевнений, що може оплатити за рахунком і роздобути будь-який свій каприз. Речі. Автомобілі. Дитину. Упевнений, ніби йому все дозволено.

Це страшенно злило.

Гуркіт змусив мене здригнутися. Дивно, що від таких ударів двері не злетіли з петель.