Читати книгу - "Чужа секретарка, Олена Домова"

- Так, це насправді було неймовірно, - кивнула дівчина. Може він правий, і справа не в ньому? - І я ще раз вам дякую. Якщо я можу якось віддячити...

- Кави буде цілком достатньо, - не став відмовлятися від подарунку долі Гена. Скромність та чемність не були його чеснотами. - Підійде будь-яка найближча кав'ярня. Я звільнюся хвилин за сорок. Час в мене є тільки сьогодні, бо потім я поїду щонайменше на два місяці.

- Так, звісно. Я розумію.

- Тоді зустрічаємося на сходах о, - він глянув на годинник на руці, - пів на сьому.

- Добре.

Катя вийшла в коридор та глибоко зітхнула. Вона не очікувала, що Геннадій Анатолійович насправді захоче якоїсь компенсації за свою допомогу, коли казала стандартну фразу про вдячність. Як поводитися, коли вони опиняться вдвох поза стінами компанії? Як поводитиметься він? Але в будь-якому разі кава це не така вже й велика проблема. Тим паче, що своїм вчинком пан Зегер заслужив щось набагато більше - довіру.

Трохи раніше означеного часу дівчина вже чекала на ґанку. Співробітники все ще розходилися, тому вона раз-у-раз кивала та прощалася з кимось з колег. За мить відчула себе ніяково, бо зрозуміла, скільки непотрібних розмов може з'явитися, якщо люди побачать, як вона іде з роботи в компанії Геннадія Зегера. Але думати про це було вже пізно, тим паче, що сам пан Зегер якраз пройшов через скляні двері й зараз йшов до неї... в компанії Поліни.

- Пробачте, Катерино Віталіївно, що змусив чекати. Маю закінчити з ще однією справою перш ніж ми підемо.

- Так, звісно, - очманіло покивала дівчина. Такого собі вона зовсім уявити не могла. Виходить ніхто, окрім неї, цю зустріч не сприймає серйозно. Навіть достатньо ревнива Поліна привітно попрощалася з нею та спокійно сіла в таксі.

- Можемо йти, - чарівно усміхнувся чоловік, повернувшись до дівчини, що так і продовжувала стояти на порозі Зегер-груп. - Куди ви мене запрошуєте?

- А. М-м. Я особливо не в курсі місцевих закладів. Може ви щось запропонуєте?

- Ми можемо поїхати в будь-яке місце. Не обов'язково поблизу. Головне, щоб там готували каву, яка вам подобається. Автівка на парковці, тож... - чоловік розвів руками, показуючи, що готовий до всього.

- Гаразд. Там нічого особливого... Можна навіть сказати кіоск, в який я заходжу по дорозі до зупинки. Але кава там дійсно дуже смачна.

- Але ж посидіти там можна чи ми будемо пити каву на ходу?

- Так-так. Там є столики і меню з десертами.

- От і чудово! Тоді поїхали.

Геннадій Анатолійович розвернувся та попрямував до своєї автівки, а дівчина подріботіла за ним. Тойота кольору синій металік привітно підморгнула фарами, коли її власник наблизився. Чоловік відкрив дверцята пасажирського сидіння, і Катя пірнула всередину.

Тільки опинившись всередині автівки, дівчина зрозуміла як змерзла, чекаючи на пана Зегера. І чого їй здумалося чекати на вулиці? Могла ж посидіти у вестибюлі.

- Замерзла? - стурбовано зсунув брови чоловік, коли опинився поруч. - Пробачте. Не думав, що доведеться кудись їхати, а то ввімкнув би прогрів заздалегідь.

- Не переймайтеся. Все в порядку, - усміхнулася білявка та поклала руки на коліна.

Погляд Геннадія завмер на них якийсь час, але зрештою він нічого не сказав. Просто відкинувся на своєму сидінні.

Тойота тихенько вібрувала, готуючи свій мотор до подорожі. А Зегер чи не вперше в житті не знав, що йому робити. Поговорити з дівчиною, чи мовчання "ок"? Ввімкнути музику? Нагадати їй про пасок безпеки? Спитати, чи не в ту кав'ярню вони завітають, де він бачив її з хлопцем? Хоча там, наче, не кіоск був.

Катя тим часом зігрілася і з цікавістю оглядала машину зсередини. Шкіряний салон, передня панель, що нагадувала приборну дошку літака з купою датчиків та екраном комп'ютера. Але жодних особистих речей, які могли б розповісти щось про власника автівки, тут не було.

- Пристебніться, - порушив тишу чоловік, й пасажирка слухняно потягнулася до паску безпеки.

Ще мить і машина рушила з місця. Катерина назвала адресу і навігатор негайно проклав маршрут.