BooksUkraine.com » Бойовики » Королівство жахів 📚 - Українською

Читати книгу - "Королівство жахів"

124
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Королівство жахів" автора Джин Філліпс. Жанр книги: Бойовики. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 18 19 20 ... 64
Перейти на сторінку:
йому найбільше, тобі приємно, коли він обхоплює твоє голе тіло своїм голим тілом у ліжку, коли ви притуляєтеся сідницями до сідниці — але при цьому ви залишаєтеся двома окремими тілами й здобуваєте втіху від того, що вони різні.

Коли ж ідеться про Лінкольна, то лінія між двома їхніми особистостями стирається. Вона купає його й витирає від будь-якого витікання з його тіла, а він застромляє пальчики їй у рот або шукає рівновагу для себе, кладучи долоньку на її голову. Він каталогізує її веснянки та родимки не менш старанно, аніж стежить за своїми подряпинами й синцями. Він навіть не усвідомлює, що він є іншою істотою, ніж вона. Принаймні поки що. Бо тепер її рука так само доступна для нього, як і його рука — її кінцівки належать також йому.

Вони взаємозамінні.

— Тобі все ще треба попісяти? — запитала вона, притиснувшись губами до його скроні.

— Думаю, я ще можу трохи утримати це в собі.

— Ні, — сказала вона. — Я не знаю, коли ми доберемося до туалету. Ти повинен попісяти тепер. Тобі буде добре.

Він похитав головою.

— Я буду з тобою поруч, — сказала вона. — Ти можеш почати зараз.

— Там, де ми сидимо? — у його голосі пролунав жах.

— Ні. Трохи збоку. Бачиш оті великі бур’яни?

Вона відчула, як він підняв голову й обернув її туди, куди вона показала.

— Мені треба зняти черевики, — сказав він, відступаючи від неї, і вона зрозуміла, що переконала його.

— Цссс. Дотримуйся тиші. Не роззувайся. — Усе було б набагато складніше, якби він скинув черевики. — Бо інакше ти забрудниш свої ступні багнюкою.

Бувають часи, коли вона анітрохи не може вплинути на нього. Але іноді він схожий на кімнату, яку вона знає так добре, що може пересуватися по ній у темряві.

— Мої ступні не люблять бруду, — сказав він.

— Я знаю.

Він підійшов точно до бур’янів, на які вона показала, й почав спускати штанці, не доторкаючись до черевиків. Коли він почав пісяти, звук струменя, який бризкав на бур’ян, здавалося, ніколи не закінчиться, й вона на хвилину засумнівалася, чи мала вона рацію, сказавши йому, що ніякого шуму не буде. Але зрештою він закінчив і був стурбований тепер тим, що кілька крапель упало йому на черевики, але вона сказала йому не перейматися й дістала йому із сумки вологу серветку, щоб він витер нею ті краплі.

— Мамо?

— Чого тобі?

— Я не хочу більше тут залишатися.

— Я знаю, любчику. Але витри свої долоньки.

Лінкольн дивився вниз на мокру серветку, тримаючи її між двома пальцями й не рухаючись.

Вона вдивлялася в темряву, приваблена кількома точками ілюмінації: світло від найближчого стовпа з ліхтарем, слабше світло з протилежного боку дерев — місяць у небі. Вона подивилася вниз на свою мобілку. Темрява змінила речі: вона це знала. Вона завжди дослухалася до звуків від свого телефона, але від нього було й світло. Світло стало тепер рідкісною й помітною річчю. Звичайно ж, мають бути якісь новини. У певному розумінні вона ризикує більше, не дивлячись на телефон. Вона охопила мобілку долонями, і, коли її ввімкнула, світло стало інтенсивнішим і ніби знайомішим. Весь світ помістився в маленькому, акуратному прямокутнику.

Вона низько нахилилася над телефоном. Коли вона перейшла на адресу www.wbta.com, то побачила ті самі два короткі абзаци. Подивилася на ще один сайт місцевих новин і не знайшла там нічого. У неї промайнула думка поглянути на СNN, але там вона побачила тільки фотографію входу в зоопарк — надто досконалий піар-знімок. Головна новина була подана в куточку фото, де було написано: «Припускаємо активну ситуацію зі стріляниною в Бельвільському зоопарку, повідомляють, що там узято заручників».

Вона відчула вологий дотик серветки до своєї литки.

— Я не хочу витирати своїх рук, — оголосив Лінкольн.

— Цссс. Говори пошепки. Мама дивиться інтернет.

— Я не хочу витирати своїх рук! — крикнув він, так гучно, що вона здригнулася.

— Тихше! — просичала вона, опустивши телефон у сумочку. — Не кричи! Вони почують тебе.

Він витріщився на неї, і вона протяжно зітхнула. Узяла його за невитерту руку й притягла до себе. Коли вона заговорила, її голос звучав уже спокійніше.

— Ти знаєш, ми повинні сидіти тихо, — прошепотіла вона. — І знаєш, що ми завжди миємо руки після того, як сходимо в туалет. Інакше ти можеш захворіти.

Навіть коли це сказала, вона не зрозуміла, навіщо вона сперечається з ним про гігієну.

Ситуація із заручниками.

Заручники.

— Я хочу захворіти, — сказав Лінкольн. — Мені подобається хворіти.

Вона повільно кивнула головою. Його голос знову став звучати гучніше. Вона закопалася у глибини своєї думки й знову зосередила всю увагу на ньому. Вона не могла звинувачувати його за потребу суперечити їй. Вони ховалися від чоловіків з рушницями в брудному закутні. Й до того ж пора було вечеряти, а його настрій пов’язаний з рівнем цукру в його крові, й голод цей рівень підвищує. Якщо вона не нагодує його, то він почне хникати, плакати, а можливо, й верещати.

— Тобі подобається хворіти? — запитала вона.

— Так, — виклично відповів він.

Надто голосно, надто голосно, надто голосно. Жах знову.

— Цссс, — тихо застерегла його вона. Делікатно й обережно. Ніби наливаючи в ложку мікстури від кашлю або розплутуючи ковтун у його волоссі — доторк має бути дуже обережним. — Хіба ти не знаєш, що Супермен ніколи не хворіє?

— Він може захворіти, якщо буде криптоніт, — відповів малий, і вона відчула тріумф, подібний до того, як їй видалося, що його відчув Едмунд Гілларі, коли дістався вершини Евересту.

— Зелений криптоніт, — пояснив Лінкольн. — Як у «Долі в трубі» або в «Скреґ — завойовник Землі».

— Мені подобається історія про Скреґа, — сказала вона.

Вона помітила зміну у виразі його обличчя навіть перед тим, як він підняв підборіддя й відхилив назад плечі. Йому захотілося сперечатися.

— Мені вона не подобається.

— Ні? А мені здавалося, вона дуже тобі подобається.

— Вона зовсім мені не подобається.

Вона не захотіла давати йому причини сперечатися з нею.

— Гаразд, — погодилася вона.

— Це жахлива книжка.

— Гаразд. Але говори тихше.

— Це найгірша книжка з тих, які я будь-коли читав.

Він вигадує аргументи, коли налаштований достатньо войовничо. Вона повела долонею по своєму обличчю, й доторк до своєї шкіри задовольнив її. Натиснула на свої повіки, очі залишилися твердими під її пальцями, і, коли нарешті вона відвела долоню вбік й облизала свої пересохлі губи, відчула смак пилюки й солі і не могла сказати, що це їй неприємно.

— Ти хотів би погратися зі своїми хлопцями? — запитала вона.

— Ні, — швидко відповів

1 ... 18 19 20 ... 64
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Королівство жахів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Королівство жахів"