Читати книгу - "Згадай, Мері Горн"

- Має аукціон бути. Тому трохи більше ніж за тиждень тобі потрібно буде приїхати. В неділю буде аукціон.

Я кивнула головою в знак згоди. І все ж ми нарешті сіли в машину та зрушили з місця. План,приїхати до потемніння не спрацював бо сонце уже сховалося за обрій. І скоро на заміну теплому вересневому дню прийде ніч.

Хвилин з десять в салоні була максимальна тиша. Я сиділа на задньому сидінні, тому в принципі і не була проти мовчанки хоча вона і напрягала. Попри запитання котре крутиться на моєму язиці я старалася промовчати.

- Тобі не жарко? - спитав Макс вперше за всю поїздку, заїжджаючи на заправку.

- Ні. - відповіла я знизивши плечима.

Через дзеркало заднього вигляду зауважила як його брови злетіли вгору але він нічого не відказав. Припаркувавшись хлопець вийшов з машини. Я ж тихо сиділа дивлячись як один з працівників почав заправляти машину. Невдовзі Макс повернувся з двома напоями.

- Точно не жарко?- вкотре перепитав він.

- Ні. - сказала я не стримуючись від посмішки котру він, ясне діло помітив.

- Щось не так?

- Все так. Просто…не здивуюся якщо за період нашого прибуття до місця призначення ти разів із десять перепитаєш чи мені не жарко. - пояснила я.

- Я в одній сорочці і мені жарко. Надворі 19 градусів тепла. Люди в футболках ходять а ти в гольфі і пальті. Повір, такого ще ніхто не бачив.

- Виходить я єдина така відрізняючи. Знаєш, насправді іти по вулиці і дивитися як на тебе боком люди дивляться справа не з приємніших.

- Ну, але краще щоб люди косо дивилися ніж захворіти. Хоча ти і дивна.

Я знизила плечима.

- Ще рік тому я б одягнула плаття при такій погоді або ж шорти з коротким топом. А зараз в мене мурахи по шкірі від думки, щоб одягнути одну футболку.

Ми якраз зрушили з місця.

- Чому так? Побічний ефект від твоєї майбутньої професії? Чи від якихось ліків?

І хоча я не прагнула заводити з ним розмов, та зараз все було надто легко і я завагавшись на хвилину відповіла

- Не зовсім. Лікарі кажуть що це має пройти. В деякі хвилини здається що все іде на покращення але потім знову починаю мерзнути. - я знизила плечима.  - Але я звикла вже.

- Якщо довго перебувати в одних умовах то нажаль пригадати інші вже важко. - сказав він на мої слова.

Я кивнула головою. Дійсно…зараз я не можу уявити як це було колись ходити в одній футболці в якій і так жарко.  В салоні запала тиша котра переривалася тільки звуками двигуна. Сонце вже зайшло а ми не забар ми приїдемо до квартири.

- Мене міг відвезти Георгій. Або ж таксі. Чому ти настільки вирішив ускладнити собі життя?- не стримала я запитання, котре турбувало від  ранку.

- Я ж казав. Речі…

- І це ти казав мені вчора про банальну відмовку і не чесність? - перебила я його і дивлячись в дзеркало побачила на обличчі хлопця щось схоже на пів посмішку але він швидко зловив мій погляд на собі і повернувся до безтурботного виразу обличчя.