Читати книгу - "Хімера, Julia Shperova"

Джеймс з найпокірнішим і вдячним виглядом прийняв цю пропозицію.

Фізика пройшла спокійніше. Через те, що Пола Кернер так і не з'явилася у школі, і через те, що новенькі теж прогуляли заняття. Мабуть, їхнім сім'ям все одно чи навчаються вони останній семестр у школі, чи прогулюють уроки.

- Цікаво, як Пола здає всі ці тести? Якіїсь оцінки ж їй мають ставити, - вголос міркував Пітер, не зводячи погляду зі стрілки настінного годинника. - Невже її батько приплачує школі? Зі мною батько б не церемонився. Не здав залік - йди на всі три боки.

Джеймс нічого не відповів.

Після дзвінка друзі поспішили покинути клас. Прямим курсом маячив буфет, де салат Джеймсу дістався практично з боєм. Ланч трохи виправив стан справ. Коли хлопець піднявся на четвертий поверх і зайшов до кабінету історії, новенькі були надійно забуті, так само як і нещасний тест з хімії.

Місіс Гаррісон приступила до тортур дошки скрипучою крейдою, розписуючи дати битв Громадянської війни. Зайнявши своє місце біля вікна, Джеймс незабаром втратив інтерес до уроку і відверто занудьгував.

Пітер сидів із хлопцями з його команди з баскетболу. Минулого тижня він пошкодив коліно на фізкультурі і все ще ходив із фіксуючою пов'язкою, а-ля герой. Може, все-таки варто якось піти з ним у "МакКензі"? Раніше Джеймс полюбляв зависати в кафе по вечорах. Але старші класи внесли свої корективи: Джеймс не знайшов спільної мови з хлопцями зі шкільної збірної, шо кілька років поспіль дражнили його через заняття фехтуванням. І цього року особливої любові до них не з’явилося.

Пола, як і раніше, була відсутня в класі. Невже вона вирішила прогуляти цілий день? Шикарно. Цікаво, чи це їй відгукнеться в атестаті. Якби ж це  її ще хвилювало.

Щойно продзвенів дзвінок до уроку, як до класу увійшла подружка "манекена". Одна. Джеймс навіть озирнувся, але її приятеля ніде не було видно.

Дівчина привіталася з місіс Гаррісон, віддала тій якійсь папери і пройшла до парт; від її плавних і легких рухів у Джеймса запаморчилося в голові і шлунок скрутив спазм. Вільних місць залишилося не так багато: Коді за три парти від Джеймса вже звільняв половину свого столу, певно з надією що новенька підсяде до нього.

Але дівчина наче й не бачила старань Коді. Вона прямувала до Джеймса. І раптом він зрозумів, чому йому так не хотілося сидіти поряд з нею, дивитися в її очі, говорити з нею. Вона напевно виявиться такою ж зіпсованою і пихатою, як і її ідіот-приятель. Джеймс не збирався ні з ким із них заводити знайомств.

Втім, Елінор Еван-Грін не могла чути його думок. Вона граційно підійшла до парти і зайняла вільне місце поряд з ним, огорнувши Джеймса солодким ароматом, який він не зміг визначити, хоча той і здався знайомим. Хлопець майже почув обурений шепіт Коді (чи то йому тільки здалося) і подумки відгородився від сусідки. Він витріщився на дошку, намагаючись не згадувати ранкового зневажливого погляду її дружка. Але від цього роздратування всередині Джеймса лише зростало.

- Доброго дня, Джеймсе, - м'який безтурботний голосок змусив його здригнутися. Він спромігся надати власному голосу хоч трохи спокійного та байдужого тону, але вийшло не надто переконливо.

- Привіт... Ти знаєш моє ім'я? - Дівчина таки змусила його поглянути на себе. І він на мить розсердився. Це було саме те, чого Джеймс так намагався уникнути.

Дівчина невимушено знизала плечима.

- А ти  - знаєш моє.

Джеймс не міг вимовити жодного слова. Дівчина здійняла брову.

- Елінор, - нарешті вимовив хлопець.

Вона кивнула.

- Тут дуже маленький клас. І в тебе прізвище, яке дуже легко запам'ятати.

- Хіба? Ти що, раніше вчилася в класі з сотнею Джонів та Джейн Доу?

Новенька посміхнулася, оцінивши жарт.

Джеймс не знав, що ще сказати і у розпачі повернувся до дошки, начебто там могли бути правильні відповіді. Поки він роздумував, у двері постукали і до класу зайшов секретар. Підійшовши до місіс Гаррісон, він почав щось обговорювати з вчителькою. Джеймс знічев'я (і з цікавості, звичайно ж) крадькома спостерігав за своєю сусідкою - та мовчки розглядала дошку. А він - її тонкі руки. Витончені довгі пальці, нігті без натяку на яскравий манікюр. Шкіра її ніби світилася, рівна, матова: все одно, що на статую дивишся. Або на манекен.

Глибоко зітхнувши, Джеймс кивнув собі і знову відвернувся, підпер голову рукою і простежив поглядом за місіс Гаррісон.

А за мить міс Всесвіт повернулася до нього всім тілом і дуже добродушно посміхнулася, виставивши напоказ в ідеальній посмішці досконалі білі зуби.

- Джеймсе, якщо ти не проти, я хотіла б попросити в тебе останні конспекти по домашніх завданнях. Не хотілося б відстати від навчального процесу.