Читати книгу - "Друга одіссея"

Та це нікого й не дивувало. Чого ще можна сподіватися тут, на кордоні з поясом астероїдів? Супутник мусили бомбардувати уламки, які залишилися від часів утворення Сонячної системи. А от сусідній Ганімед мав подобу геть іншу. Він також був добряче побитий кратерами, але більшість із них мали вигляд переораної ріллі — здається, найбільш підхожа фраза для опису цього явища. Величезні площі Ганімеда вкривали гребені й борозни, ніби космічний садівник тягнув його поверхнею гігантські граблі. Також там вирізнялися світлі прожилки, немов сліди слимаків 50 кілометрів у діаметрі. Одначе за найзагадковіші по праву вважалися довгі закручені смуги, що мали десятки паралельних ліній. Миколай Терновський вирішив, що це багатосмугові магістралі, прокладені п’яними дорожніми майстрами. Він навіть оголосив, що помітив перехрестя та збіг трьох доріг.

Перед тим, як перетнути орбіту Європи, «Леонов» додав до скарбниці людських знань трильйони бітів інформації про Ганімед. Європа, цей укритий льодом світ з його залишенцем і загиблими перебував на іншому боці Юпітера, але він ніколи не зникав з їхніх думок.

На Землі доктор Чанґ уже став героєм, а його знічені співвітчизники приймали нескінченні вияви співчуття. Екіпаж «Леонова» також надіслав повідомлення, і Флойд підозрював, що в Москві його дещо відредагували. На кораблі до китайської невдачі ставилися неоднозначно. Екіпаж «Леонова» відчував суміш захоплення, жалю і полегшення. Усі астронавти, незалежно від своєї національності, вважали себе за належних космосу й відчували зв’язок між собою, співчуваючи тріумфам і поразкам одне одного. Ніхто на «Леонові» не радів аварії, якої зазнала китайська експедиція, однак усі усвідомлювали певну полегкість від того, що не треба продовжувати ці шалені перегони.

Життя, несподівано виявлене на Європі, додало ситуації нової гостроти. Про це сперечалися скрізь — і на Землі, і на «Леонові». Деякі астробіологи волали: «А що я казав!», — вказуючи на те, що зрештою ця новина не мала би стати несподіванкою. Такого варто було очікувати відтоді, як у 1970-х роках дослідницьке судно натрапило на колонії дивних морських істот, що процвітали у ворожому до життя середовищі — тріщинах на дні Тихого океану. Вулканічні джерела, нагріваючи океанську безодню, створили оази у глибоководній пустелі.

Усе, що хоч одного разу сталося на Землі, могло мільйони разів повторитися будь-де у Всесвіті — у це науковці свято вірили. Вода чи зрештою крига наявна на всіх супутниках Юпітера. На Іо постійно вивергалися вулкани, тож логічно чекати слабшої сейсмічної активності на сусідній планеті. Якщо скласти докупи ці два факти, життя на Європі здавалося не лише ймовірним, а й неминучим, але, як і більшість сюрпризів природи, це відкриття стало несподіванкою.

А ще ця новина породжувала життєво важливе питання для місії «Леонова». Чи життя, виявлене на одному із супутників Юпітера, якось пов’язане з монолітом Тіхо і ще більш загадковим артефактом на орбіті поблизу Іо?

Це стало улюбленою темою суперечок на «Нараді о шостій». Усі загалом погоджувалися, що істота, відкрита доктором Чанґом, навряд чи являє собою вищу форму інтелекту, принаймні якщо китайський учений правильно зінтерпретував її поведінку. Жодна тварина навіть з елементарним розумінням причинно-наслідкового зв’язку не дозволить собі стати жертвою інстинктів і прямувати до своєї загибелі, достоту як метелик летить на полум’я свічки.

Однак Василій Орлов швидко висунув контраргумент, який значно послабив, якщо не спростував це твердження:

— Згадайте китів і дельфінів, — сказав він. — Ми називаємо їх розумними істотами, але вони часто вбивають себе, масово викидаючись на берег! Це схоже саме на той випадок, коли інстинкт пересилює причинно-наслідкові зв’язки.

— Чого там згадувати про дельфінів, — втрутився Макс Брайловський. — Один з найталановитіших інженерів у моїй групі закохався у блондинку з Києва. Коли я востаннє чув про нього, він працював механіком у гаражі. А хлопчина здобув золоту медаль за проектування космічної станції. Занапастив себе!

Навіть якщо тубілець Європи, виявлений доктором Чанґом, не був істотою розумною, це не виключає існування вищих форм деінде на планеті. Не можна судити про біологію усього супутника за одним зразком.

Затяті суперечки точилися навколо питання: чи міг розвинений інтелект виникнути в морі, бо там недостатньо змін, сприятливе й стабільне середовище? Більше того, як морські істоти могли розвивати технології без допомоги вогню?

Проте навіть таку можливість не варто цілком заперечувати; еволюція, якої зазнало людство, навряд чи являє собою єдино можливий варіант. В інших світах у морях могли існувати цілі цивілізації.

Однак не схоже, щоб на Європі розташовувалася цивілізація із виходом у космос, адже такі досягнення науки не могли не залишати явних слідів своєї присутності у вигляді будівель, наукового устаткування, пускових майданчиків та інших артефактів. Але від полюса до полюса планети не було видно нічого, крім льоду та кількох каменів, що виступали над поверхнею.

Для дискусій і міркувань не зосталося часу, коли «Леонов» промчав повз орбіти Іо й крихітного Мімаса. Команда була постійно зайнята, готуючись до вторгнення в атмосферу Юпітера й короткого періоду повернення ваги після місяців невагомості. Усі вільні об’єкти мали бути закріплені ще до того, як корабель ввійде в атмосферу й опір гальмуванню поверне їм вагу вдвічі більшу за земну.

Флойду пощастило: лише в нього знайшовся час насолодитися дивовижним видовищем планети, що наближалась і зараз заполонила майже півнеба. Через те, що поблизу не було об’єктів для порівняння, визначити справжній розмір Юпітера видавалося неможливим. Флойд казав собі, що навіть 50 Земель не покриють півкулі цього гіганта, який зараз насувається на них. Хмари, забарвлені як найяскравіший світанок Землі, летіли так хутко, що він помічав зміни на поверхні навіть протягом десяти хвилин. Величезні вири, розбившись на дюжину груп, оперізували планету, а потім, мов клуби диму, зникали. Із глибин час від часу виринали шлейфи білого газу і зміталися величезною швидкістю обертання планети. Утім, напевно, найдивовижнішими були білі цятки, що, немов перлини з намиста, розсипались уздовж середніх широт Юпітера.

Кілька годин перед зіткненням Флойд майже не бачив капітана й штурмана. Орлови не покидали місток, вони й далі перевіряли наближення орбіти та щохвилини уточнювали курс «Леонова». Зараз корабель перебував на критичній стадії й мав ось-ось перетнути верхні шари атмосфери; якщо він піде надто високо, фрикційного гальмування виявиться недостатньо, щоб уповільнити «Леонов», він вийде за межі Сонячної системи без можливості врятуватися. Якщо він зайде надто низько, то згорить, немов метеорит. Між двома крайнощами лежала невелика межа похибки.

Китайці довели, що атмосферне