Читати книгу - "Сповідь відьом"

— Якщо я приховую таємниці, то я не одна така в нашій родині. Розкажи мені про Жульєт Дюран.

Метью відпустив моє підборіддя і збентежено ступив кілька кроків до вікна.

— Те, що нас познайомив Герберт, ти вже знаєш. Він викрав її з борделю в Каїрі, неодноразово доводив до межі загибелі, а потім зробив її вампіром і виховав її так, щоб вона могла мені сподобатися. Я й досі не знаю, чи вона була божевільна, коли Герберт надибав її, чи її розум помутився від того, що він із нею скоїв.

— Але навіщо? — спитала я, марно намагаючись приховати свій подив.

— Герберт хотів, щоб вона проповзла, як той хробак, до мого серця, а через мене — до наших родинних справ. Йому завжди хотілося стати членом ордену лицарів Лазаря, але батько щоразу йому відмовляв. А коли Жульєт дізналася б всі тонкощі про братство та іншу корисну інформацію про де Клермонів, вона була б вільна мене убити. Герберт тренував її не лише як мою коханку, а і як мою вбивцю. — Метью сколупнув пальцем шматочок відсохлої фарби на віконній рамі. — Коли я вперше зустрів її, їй краще вдавалося приховувати свою хворобу. І я далеко не відразу помітив її ознаки. Болдвін та Ізабо ніколи їй не довіряли, а Маркус — відверто гидував нею. Але ж я… Герберт добре навчив її. Вона нагадувала мені Луїзу, а емоційна крихкість та вразливість Жульєт начебто пояснювала її хаотичну поведінку.

«Йому завжди подобалися тендітні й вразливі істоти», — колись попередила мене Ізабо. Метью відчував до Жульєт не лише статевий потяг. Він мав до неї глибші почуття.

— То ти й справді кохав її. — Я пригадала химерний поцілунок Жульєт і аж здригнулася.

— Колись. Давно. Здуру, — відповів Метью, немов продовжував почате мною речення. — Потім я спостерігав за нею — з безпечної відстані — і робив так, щоб у неї все було гаразд. Я дбав про неї, бо вона була неспроможна сама дбати про себе. Коли вибухнула Перша світова війна, вона зникла, і мені подумалося, що вона загинула. Я навіть уявити собі не міг, що вона й досі жива.

— І увесь той час, коли ти спостерігав за нею, вона спостерігала за тобою, — зауважила я, пригадавши, як уважні очі Жульєт помічали кожен мій найменший порух. Напевне, вона слідкувала за Метью з не менш прискіпливою увагою.

— Якби я знав, то й за милю її до тебе не підпустив би. — Він вдивився в бліде вранішнє світло. — Але є ще одна річ, яку нам з тобою слід обговорити. Ти мусиш пообіцяти мені, що більше ніколи не скористаєшся своєю магією, щоби врятувати моє життя. Я не маю бажання жити довше, аніж мені на роду написано. Життя та смерть — потужні сили. Колись Ізабо стала їм на заваді від мого імені. Тому ти мусиш більше цього не робити. І не проси ні Міріам, ні когось іще зробити тебе вампіром. — Холодність його тону лякала мене; він перетнув кімнату від вікна до мого ліжка широкими рішучими кроками. — Ніхто — навіть я — не перетворить тебе на того, ким ти не є.

— Тобі теж доведеться дещо пообіцяти мені навзамін.

Він невдоволено примружився.

— Що таке?

— Навіть не проси мене покинути тебе, коли над тобою нависне небезпека, — несамовито відказала я. — Бо я цього ніколи не зроблю.

Метью подумки вирахував, у що йому стане така обіцянка, і як мене при цьому тримати подалі від гріха. А я тим часом вираховувала, які зі своїх іще погано усвідомлених здібностей мені слід опанувати, щоб ненароком не спопелити Метью або не втопитися самій. Я торкнулася його щоки.

— Їдь на полювання з Маркусом. Ми будемо у безпеці — принаймні найближчим часом. — Колір його шкіри і досі не повернувся до норми. Не лише я втратила багато крові.

— Ти не мусиш залишатися сама.

— У мене є тітки, не кажучи вже про Міріам. Вона якось сказала мені в Бодліанській бібліотеці, що має зуби так само гострі, як і твої. І я вірю їй. — Тепер я вже більше знала про вампірські зуби. З власного досвіду.

— Ми повернемося додому з настанням темряви, — неохоче погодився Метью, легенько провівши пальцями по моїй щоці. — Тобі нічого не треба перед моїм від’їздом?

— Я хотіла б поговорити з Ізабо. — Того ранку Сара до мене не приходила, а мені хотілося почути хоч якийсь голос, схожий на материнський.

— Авжеж, — Метью приховав свій подив, полізши до кишені за телефоном. Хтось із наших потурбувався знайти його в кущах. Натиснувши на кнопку екстреного виклику, він зв’язався з маєтком «Сім веж».

— Маман? — тільки й встиг вимовити Метью, враз перерваний емоційним потоком французьких слів. — З нею все гаразд, — нарешті спромігся вставити він заспокійливим голосом. — Діана хоче… вона попрохала мене надати можливість із тобою поговорити.

На протилежному краю лінії запала тиша, а потім почулося одне-єдине уривисте слово.

— Oui.

Метью подав мені телефон.

— Ізабо? — перепитала я надтріснутим голосом, і мої очі несподівано наповнилися слізьми.

— Я тебе чую, Діано, — прозвучав мелодійний, як і зазвичай, голос Ізабо.

— Він мало не загинув.

— Тобі слід було послухати його і забиратися від Жульєт якомога далі, — суворо зауважила мати Метью, а потім додала вже приязним тоном. — Але я рада, що ти його не послухалася.

І тут я розплакалася. Метью ніжно погладив мене по голові й заправив за вухо непокірне пасмо. А потім вийшов, даючи мені змогу поговорити з Ізабо сам на сам.

І я розповіла їй про своє горе, зізналася про свою неспроможність убити Жульєт за першої ж нагоди. Я розповіла їй усе: про вражаючу зовнішність Жульєт, про страх, який паралізував мене, коли Метью почав пити мою кров, про те, що відчувала я, коли помирала, а потім раптом повернулася до життя. Мати Метью все зрозуміла, як я й передбачала. Єдиний раз вона перервала мене тоді, коли я розповідала про молоду і стару жінок.

— То це богиня врятувала мого сина, — пробурмотіла вона. — Отже, вона має почуття справедливості, а також почуття гумору. Але це надто довга історія для цієї розмови. Коли повернешся до «Семи веж», я тобі розповім.

Її згадка про шато викликала у мене гострий напад туги за домівкою.

— Мені так хочеться там бути! Не думаю, що хтось у Медісоні зможе навчити мене всього, що я маю