Читати книгу - "Сплячі красуні"

Ілейн полила залишками гасу кілька коренів і відкинула каністру геть. Джінет подумала: «Ти не Ілейн Наттінг, ти Ілейн Навіжена».

— Був такий чоловік, який мене кривдив, це так. Але я завдала йому більшої кривди. — Джінет зробила ще один крок у бік Ілейн. Тепер вона вже була футів за п’ятнадцять від неї. — Я його вбила.

— От і молодчага, але не підходь ближче.

Ілейн похитала пістолетом туди-сюди, немов могла кудись змахнути Джінет. Або стерти її.

Джінет зробила ще крок.

— Дехто каже, що він на це заслужив, навіть дехто з його друзів. Окей, вони можуть у це вірити. Але окружний прокурор не повірив. Що важливіше, я в це не вірю, хоча по правді я була несповна розуму, коли це трапилося. Також правда те, що ніхто мені не допоміг, коли мені потрібна була допомога. Отже, я його вбила, і тепер мені так шкода. Я розплачуюся за це, не він. Мені з цим жити. Я й живу.

Ще один крок, малесенький.

— Я достатньо сильна, щоб прийняти свою частку провини, окей? Але в мене є син, якому я потрібна. Йому потрібно знати, як вирости правильним, і це те, чому я можу його навчити. Я покінчила з тим, щоби бодай хтось мною попихав — чоловік чи жінка. Наступного разу, коли Дон Пітерз спробує примусити мене йому подрочити, я його не вб’ю… але я видряпаю йому очі, якщо він мене вдарить, я залишаю за собою це право. Я покінчила з тим, щоб бути чиєюсь лялькою для побиття. Тому можете взяти те, що, як вам ввижається, ви про мене знаєте, і засунути його туди, де не сяє сонце.

— Я вірю, що ти могла тоді втратити розум, — сказала Ілейн. — Хіба тут нема таких жінок, які хочуть повернутися назад? — Я не знаю, — метнулася вбік очима Ілейн. — Ймовірно.

Але вони заведені в оману.

— Тож ви прийняли це рішення за них?

— Якщо ні в кого іншого нема на це духу, — сказала Ілейн (абсолютно не усвідомлюючи, що говорить точнісінько, як її чоловік), — тоді так. У такому разі відповідальність лежить на мені.

З кишені джинсів вона витягла довгоцівкову запальничку зі спусковим гачком, якими люди зазвичай користуються, щоби підпалювати вугілля в мангалах. Білий тигр дивився на це і мурчав — глибоким вуркотінням, наче двигун на холостому ходу. Джінет не здавалося, що з того боку може надійти бодай якась допомога.

— Здогадуюся, у вас самої дітей нема, еге? — спитала Джінет. Жінка здалася ображеною.

— Я маю дочку. Вона світло мого життя.

— А вона тут?

— Звісно, тут. Тут вона у безпеці. І я маю намір дотримати цього стану.

— Що вона про це каже?

— Що вона каже, не має значення. Вона ще дитина.

— Гаразд, а як щодо всіх тих жінок, які були змушені покинути своїх дітей-хлопчиків там? Хіба вони не мають права виховувати своїх синів і піклуватися про їхню безпеку? Навіть якщо їм подобається тут, хіба не лежить на них така відповідальність?

— Розумієш, — вищирилася Ілейн самовдоволеною посмішкою, — лише одної цієї заяви мені достатньо, щоб знати, що ти дурепа. Хлопчики виростають у чоловіків. А чоловіки і є ті, хто створює всю негідь. Вони ті, хто проливає кров і труїть землю. Нам тут краще без них. Так, тут є немовлята їхньої статі, але вони виростуть іншими. Ми навчимо їх бути іншими.

Вона зробила глибокий вдих. Її усмішка розтягнулася, неначе вона роздувала її внутрішніми газами.

— Цей світ буде добропорядним.

— Дозвольте мені запитати вас знову: ви збираєтесь замкнути ці двері пожиттєво для всіх інших жінок, які там є, навіть не питаючи в них?

Усмішка Ілейн затнулася.

— Вони можуть не зрозуміти, тому я… я роблю…

— Що ви робите, пані? Окрім гидоти?

Джінет сковзнула рукою собі до кишені. Знову з’явився лис і сів поряд з тигром. Червона змія ваговито повзла через одну кросівку Джінет, але Джінет було не до того, щоб дивитися вниз. Ці тварини не нападають, зрозуміла вона; вони — як то казав один проповідник у туманні часи її оптимістичного, з відвідуванням церкви дитинства — з Миролюбного Королівства.

Ілейн клацнула запальничкою. Полум’я замерехтіло на її кінці.

— Я виконую особисте рішення, відповідальність за яке беру на себе!

Джінет витягла руку з кишені і жбурнула в жінку жменю гороху. Ілейн відсахнулась, рефлекторно задрала вгору руку з пістолетом у захисному жесті і відступила на крок. Джінет проскочила ту відстань, яка їх досі Розділяла, і вхопила її за поперек. Пістолет вискочив з руки Ілейн і впав у багно. Втім, у запальничку вона вчепилась міцно. Ілейн потягнулася, полум’я при кінчику рурки вихнулось до сплетення просоченого гасом коріння. Джінет вгатила зап’ястям Ілейн об землю. Запальничка вислизнула їй з пальців і погасла, але запізно — вздовж одного з коренів затанцювали пливкі блакитні язики пломені, рухаючись до стовбура.

Червона змія поповзла на Дерево, подалі від вогню. Тигр підвівся, лінивий, пішов до кореня, який палав, і поставив на нього лапу. Навкруг неї почав підніматися дим, і Джінет почула запах паленого хутра, але тигр не прибирав лапи. Коли він зрештою відступив, блакитний пломінь зник.

Коли Джінет перекотила жінку, та ридала.

— Я просто хочу, щоб Нана була в безпеці… я просто хочу, щоб вона в безпеці росла…

— Я розумію.

Джінет ніколи не бачила дочку цієї жінки і, мабуть, ніколи не побачить, але вона впізнала голос справжнього болю, болю душі. Вона сама його багато зазнала. Вона підняла видовжену запальничку. Оглянула її. Такий дрібний прилад ледь не замкнув двері між двома світами. І це могло б статися, якби не тигр. Чи він і мусив би так зробити, чудувалася Джінет, чи це був вихід за межі його компетенції? І якщо так, чи буде його покарано?

Так багато запитань. Так мало відповідей. Не зважай. Вона обертом махнула рукою і дивилася, як мангальна запальничка, перекидаючись, полетіла геть. Ілейн видала крик відчаю, коли та зникла в траві за сорок чи п’ятдесят футів. Джінет нахилилася й підняла пістолет, думаючи засунути його собі за ремінь, але ж, звісно, на ній була її тюремна уніформа, то ніякого ременя вона не мала. Ремені були «ніні». Утримувані інколи вішаються на них, якщо мають. Була кишеня в її штанях із затяжним поясом, але вона була неглибока і досі повна горошку: пістолет зразу випаде. Що ж із ним робити? Викинути здавалося найрозумнішим.

Перш ніж вона встигла це зробити, позаду неї зашурхотіло листя. Джінет рвучко розвернулась з пістолетом