Читати книгу - "Протистояння. Том 2"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Так? Вісім тисяч — це не так уже й багато; вони не дуже й світла багато світитимуть, навіть коли повернули електрику. А може…
«А може, ти б поспав та й викинув цю дурню з голови. Ранок мудріший буде».
Він ліг — і за кілька хвилин перевертання з боку на бік люта втома перемогла. Він заснув. І снилося йому, що він у Боулдері, в літньому Боулдері, де всі газони висохли й пожовкли від спеки й безводдя. Єдиний звук — рипіння якихось дверей на вітрі. Усі пішли. Навіть Том.
«Френні!» — закричав він, але у відповідь тільки двері поволі рипіли й постукували об одвірок.
——
До другої години наступного дня вони подолали ще кілька миль. Дорогу прокладали по черзі. Стю починав уже думати, що в них попереду ще день шляху. Сповільнював усіх він. Ногу почало зводити. «Ух, скоро поповзу…» — думав він. Більшу частину дороги прокладав Том.
Коли вони зупинилися пообідати холодними консервами, Стю спало на думку, що він іще не бачив Френні з по-справжньому великим животом. «Може, ще встигну». Але він гадав, що скоріше ні. Дедалі більше він починав вважати, що все сталося без нього — чи на краще, чи на гірше…
І ось за годину після обіду він і далі був настільки занурений у власні думки, що мало не налетів на Тома, який зупинився.
— Що там таке? — спитав Стю, розтираючи ногу.
— Дорога, — сказав Том, і Стю швидко підняв голову й роззирнувся.
Після довгої, зачудованої паузи Стю промовив:
— Щоб мене підняло та гепнуло…
Вони стояли на сніговій горі заввишки футів із дев’ять. Униз ішли круті схили на голу дорогу внизу, а праворуч стояв знак, на якому було просто написано «МЕЖА МІСТА БОУЛДЕР».
Стю розсміявся. Сів на дорогу й зареготав, дивлячись у небо, не зважаючи на здивований погляд Тома. Урешті він промовив:
— Вони дорогу розчистили! Бачив? Ми вдома, Томе! Ми вдома! Коджаку! Біжи сюди!
Стю витрусив решту «Собачої радості» на верхівку кучугури — і Коджак кинувся їсти, Стю тим часом курив, а Том дивився на дорогу, яка, немов шалений міраж, раптом виникла посеред миль і миль нетоптаного снігу.
— Ми знову в Боулдері, — тихо пробурмотів він. — Як є. «М-Е-Ж-А-М-І-С-Т-А», а це пишеться «Боулдер», Боже мій, так…
Стю поплескав його по плечу й викинув цигарку.
— Ну що, Томе. Ведемо себе красивих додому!
——
Приблизно за годину знову пішов сніг. О шостій уже було темно, і чорний асфальт шляху під ногами набув примарного білого відтінку. Стю тепер сильно шкутильгав, ледве йшов.
Том уже й питав його, чи не треба перепочити, але Стю тільки похитав головою.
О восьмій сніг став густішим, вітер посилився. Раз чи двічі вони не бачили дороги й налітали на кучугуру. Стало слизько. Том упав двічі, а потім, о чверть на дев’яту, Стю впав на нездорову ногу. Стиснув зуби, щоб не застогнати. Том підбіг йому на допомогу.
— Усе нормально, — сказав Стю і зміг підвестися.
Минуло двадцять хвилин — і вони завмерли на місці, почувши молодий, тремтливий голос.
— Х-хто йд-де?
Коджак загарчав, наїжачився. Том ахнув. І за виттям вітру Стю вловив ледь чутний звук, від якого його охопив жах: клацання гвинтівки, яку зняли із запобіжника.
«Варта. Вони виставили вартових. Ото сміх — пройти весь цей шлях і загинути від кулі вартового просто під торговельним центром “Тейбл Меса”. Що й казати — це б навіть Рендаллу Флеґґу сподобалося».
— Стю Редман! — крикнув він у темряву. — Це Стю Редман! — він ковтнув, почувши, як у горлі клацнуло. — А тут хто?
«Дурень. Це ж точно не зі знайомих…»
Але голос, який пролунав над снігами, здався знайомим.
— Стю? Стю Редман?
— І зі мною Том Каллен… Бога ради, не стріляйте в нас!
— Це не обман? — здається, вголос розмірковував вартовий.
— Ні, не обман. Томе, скажи що-небудь!
— Привіт, — слухняно промовив Том.
Запала тиша. Навколо літав сніг, завивала хурделиця. Тоді вартовий (таки справді знайомий голос) гукнув:
— У Стю в старій квартирі висіла картина. Яка?
Стю гарячково почав згадувати. Звук зведеної гвинтівки раз у раз чувся йому знову і заважав думати. «Боже ж мій, — подумав він. — Я тут стою під заметіллю і намагаюся пригадати, яка в мене на стіні картина була — у старій квартирі, він каже. Френ, мабуть, пішла жити до Люсі. Люсі все з тієї картини жартувала, казала, що на цих індіанців чатує Джон Вейн[221], тільки його не видно».
— Фредерік Ремінгтон! — на все горло крикнув він. — Картина зветься «Стежка війни»!
— Стю! — крикнув вартовий. На тлі снігу вималювався чорний силует, побіг до них, послизаючись. — Повірити не можу!..
Коли фігура наблизилася до них, Стю побачив, що то Біллі Ґерінджер, який своєю шаленою їздою створив їм стільки проблем улітку.
— Стю! Томе! І Коджак, їй-богу, Коджак! А де Ґлен Бейтман і Ларрі? Де Ральф?
Стю похитав головою.
— Не знаємо. Нам треба кудись у тепло сховатися, Біллі. Замерзаємо.
— Давайте, он прямо супермаркет. Я покличу Норма Келлоґґа… Гаррі Данбартона… Діка Елліса… Блін, та я все місто розбуджу! Це просто диво! Просто не віриться!
— Біллі!
Біллі розвернувся до них, і Стю пошкутильгав до нього.
— Біллі, у Френ мала народитися дитина…
Біллі притих. Потім прошепотів:
— Ой, бля, я ж забув…
— Вона народила?
— Джордж… Джордж Річардсон зможе сказати, Стю. Чи Ден Летроп. Він наш новий лікар, прийшов тижнів за чотири після того, як ви пішли, — раніше був вухо-горло-ніс, але він хоро…
Стю різко потрусив Біллі, перервавши його майже гарячкову балаканину.
— Що сталося? — спитав Том. — Щось із Френні?
— Розкажи мені, Біллі, — попросив Стю. — Будь ласка.
— У Френ усе добре, — сказав Біллі. — У неї все буде гаразд.
— Ти про це чув?
— Ні, я її бачив. Ми з Тоні Донаг’ю ходили в теплицю по квіти. Теплицю Тоні придумав, у нього там усе на світі росте — не лише квіти. Вона досі лежить у лікарні лише тому, що в неї, як там це зветься, римські пологи…
— Кесарів розтин?
— Ага, бо малий не тим боком ішов. Але нічого такого. Ми прийшли до неї через три дні після пологів, то було сьоме січня — два дні тому. Троянди їй принесли. Подумали, що це її порадує, бо дитина…
— Дитина померла? — похмуро спитав Стю.
— Ні, — сказав Біллі й дуже неохоче додав: — Ще ні.
Раптом Стю відчув, як
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Протистояння. Том 2», після закриття браузера.