Читати книгу - "Темна вежа. Темна вежа VII"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Джо налив у чашки каву, і вони всі втрьох (учотирьох, рахуючи Юка) посідали у вітальні. Надворі стрімко темніло, і вітер завивав гучніше. «А Мордред десь там, зіщулився у ямці в снігу чи під деревами», — подумала Сюзанна і знову змушена була придушувати в собі жалощі. Вона воліла б не знати, що Мордред був лише дитиною, хоч і вбивцею.
— Джо, розкажи нам, як ти тут опинився, — запропонував Роланд.
Джо широко всміхнувся.
— Це історія, від якої волосся може стати сторч, — попередив він, — але якщо ви хочете її почути, то гаразд, я розповім. — Широка усмішка пом’якшилась, у погляді з’явилася задума. — Приємно, коли є з ким побалакати. Ліппі тільки слуха, а говорити нічого не говорить.
Спочатку він намагався вчителювати, почав Джо. Але дуже швидко збагнув, що таке життя не для нього. Діти йому подобались, він їх навіть любив, але ненавидів усю адміністративну хрінь і те, як система безжально підстригала всіх під одну гребінку, не допускаючи, щоб хтось вислизнув у неї з рук. Тож за три роки вчителювати він покинув і подався в шоу-бізнес.
— Співаком чи танцюристом? — поцікавився Роланд.
— Ні те, ні те, — відповів Джо. — Я був артистом розмовного жанру.
— Розмовного жанру?
— Тобто гумористом, — підказала Сюзанна. — Розважав публіку анекдотами.
— Точно! — просяяв Джо. — І дехто навіть сміявся. Звісно, таких була меншість.
Він знайшов собі агента, чиє попереднє підприємство, магазин чоловічого одягу за зниженими цінами, збанкрутувало. Одне потягло за собою інше, сказав він, за виступом ішов виступ, і зрештою він став працювати в друго- й третьосортних нічних клубах від узбережжя до узбережжя, пересуваючись на побитому, проте надійному старому пікапі «форд» і вирушаючи туди, куди відправляв його Шанц, агент. У вихідні він не працював майже ніколи: наприкінці тижня й у вихідні навіть третьосортні клуби воліли мати виступи рок-гуртів.
То було наприкінці шістдесятих — на початку сімдесятих, коли не бракувало всього, що Джо називав «поточним матеріалом»: хіппі та йіппі, палійок бюстгальтерів і Чорних Пантер, кінозірок і, як завше, політиків… але він був коміком, більш орієнтованим на традиційні жарти. Морт Заль і Джордж Карлін могли собі глузувати з поточного матеріалу, а він жартував у дусі: «До речі, про мою тещу» і «Кажуть, наші польські друзі тупі, але послухайте-но про ірландку, з якою я познайомився».
Поки він розповідав, відбулася дивна (а для Сюзанни — доволі щемка) трансформація. Акцент Джо Коллінза, притаманний мешканцям Серединного світу, перетворився на говірку, якою, за Сюзанними спостереженнями, розмовляли мудрагелі-американці. Вона все чекала, коли він заговорить так, як Едді. А ще подумала, що Джо Коллінз був один з тих міміків від природи, чий голос, гнучкий, як силіконова іграшка «Сіллі Путті», імітував місцеву говірку. У бруклінському клубі він говорив як бруклінець, у Пітсбурзі — наче був родом з Пітсбурга.
На початку розповіді Роланд його зупинив, щоб спитати, чи естрадний комік — це хтось на зразок придворного блазня, і старий від душі розсміявся.
— В яблучко. Тільки виступає він не перед королем і придворними, а перед купкою людей, що сидять у прокуреній залі й цмулять алкоголь.
Роланд кивнув, усміхаючись.
— Але в тому, щоб бути коміком, який дає по одному концерту за вечір у різних містечках Середнього Заходу, є свої переваги, — сказав Джо. — Якщо провалишся в якій-небудь глушині типу Дуб’юка, то нічого тобі не буде, хіба що відпрацюєш двадцять хвилин замість сорока п’яти й поїдеш собі далі в інше місто. У Серединному ж світі є такі місця, де могли б і голову відтяти, якщо облажаєшся.
Почувши це, стрілець розреготався. Сюзанна все ніяк не могла звикнути до його гучного сміху (хоч і сміялася сама).
— Правду кажеш, Джо.
Влітку 1972 року Джо виступав у нічному клубі «Джанґо» у Клівленді, неподалік гетто. На цьому місці Роланд знову його перебив, щоб спитати, що таке гетто.
— У випадку Гока, — відповіла Сюзанна, — це частина міста, де більшість мешканців чорношкірі й бідні, а копи мають звичку спершу бити кийками, а вже потім про щось питати.
— Точно! — вигукнув Джо і постукав себе по голові кісточками пальців. — Я б краще не сказав!
Тут з переднього подвір’я будинку знову долинуло те дивне, наче дитяче квиління, але цього разу вітру майже не було. Сюзанна зиркнула на Роланда, але стрілець, якщо й почув, то взнаки не дав.
«То був вітер, — сказала собі Сюзанна. — Вітер, а що ж іще?»
«Мордред, — прошепотіло їй у відповідь сумління. — Мордред надворі, він замерзає. Мордред гине під снігом, поки ми тут сидимо і п’ємо гарячу каву».
Але Сюзанна промовчала.
У Гоку кілька тижнів тривали заворушення, повів далі Джо, але він багато пив («накачувався під саму зав’язку», за його словами), тож на другому своєму виступі ледве усвідомлював, що глядачів поменшало разів у п’ять порівняно з першим.
— Чорт, я був тоді в гуморі, — сказав він. — Не знаю, як решта, а я відривався на повну, качався від сміху в проходах.
А потім хтось укинув у вікно клубу пляшку з коктейлем Молотова (що таке коктейль Молотова, Роланд знав), і перш ніж Джо встиг би сказати «Візьміть мою тещу… будь ласка», почалася пожежа. Джо вискочив через задні двері й уже майже був надворі, коли його вхопили троє чоловіків («усі дуже чорні, усі на зріст як баскетболісти НБА»). Двоє тримали, третій бив. А тоді хтось замахнувся пляшкою. Бум-бум, світло вимикається. Отямився він на порослому травою схилі пагорба біля покинутого містечка Стоунз-Ворп, якщо вірити табличкам на порожніх будинках, що тяглися вздовж головної вулиці. Джо Коллінзу здалося, що його оточують декорації вестерну, от тільки актори порозходилися по домівках.
Приблизно з цього моменту Сюзанна вирішила, що не надто вірить в історію сея Коллінза. Він, поза сумнівом, дуже весело й цікаво все описував, а зважаючи на те, як Джейк уперше потрапив до Серединного світу (загинув дорогою до школи під колесами машини), нічого аж настільки невірогідного в його розповіді не було. Проте вона все одно не йняла їй віри. Питання було тільки в тому, чи мало це значення.
— Раєм назвати ту місцину не можна
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Темна вежа. Темна вежа VII», після закриття браузера.