Читати книгу - "Молоді літа короля Генріха IV"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ваша величносте! Ніколи не слід здіймати руки на своїх слуг тоді, коли ми гніваємося. Це було одне з основних правил Платона. Як він пише, лакедемонянин Харілл сказав знахабнілому ілотові[145]: «Присягаюся богами, якби я не був такий лютий, я б тебе вбив».
Пан Мішель де Монтень добре знав, нащо навів саме цей приклад. Він-бо нагадував королю про величезну відстань між ним і будь-якою іншою людиною: чи то скромним дворянином, чи навіть герцогом Гізом. Слуга не може образити пана, а пан не може мститися слузі. Хоч у цьому прикладі були й лестощі, але він не суперечив правді й схиляв до стриманості; тому Монтень його й навів. А втім, гуманіст досяг цим навіть більшого, ніж хотів. Король повернувся в кріслі всім тілом, припав чолом до високої спинки, і по його плечах було видно, що він ридає. Тепер його туга виливалась безмовно, бо в ній було не тільки страждання, а й розрада, заспокоєння, полегкість. Тому він і повернувся спиною до Анрі й Монтеня, не думаючи про те, що вони ж таки можуть його вбити, і мовчки лив сльози. Він уже не боявся нікого.
Коли він повернувся з того внутрішнього усамітнення до дійсності, в нього були червоні очі й по-дитячому жадібний, нетерплячий вираз обличчя.
— Кузене Наварро, а ти знаєш, це ж ми з тобою вже десять років не бачились!
— Відколи я вислизнув з ваших пазурів? Невже справді десять років? — хутко перепитав Анрі, і обличчя в нього теж зробилось невинне, як у кузена Валуа.
— Десять років, як один день… — промовив той. — Я вже й не пам'ятаю, як вони в мене проминули. А в тебе?
— В турботах життя?.. — відповів Анрі якимось невпевненим, наче запитливим тоном. І похитав головою.
Кузен Валуа вхопив його за руку, палко стиснув її й шепнув:
— То все була помилка. Ти ж розумієш? Помилка, засліплення, нещасливий збіг випадковостей.
Так виправдовується людина, яка з подивом збагнула, що її життя змарноване.
— Кузене Наварро! Невже так неминуче мало бути? Уяви собі одне: вона… вона сама не додумалася б до Варфоломіївської ночі.
Анрі, теж у подиві, почав пригадувати:
— Вона ж добре знала, що Гізи можуть стати небезпечними тільки після Варфоломіївської ночі. Вони продадуть королівство Іспанії: це вона сама мені сказала. Але вона мусила так учинити, хоч і знала, що це нерозумне діло. — «А це і є справжня дурість», — додав він подумки. — Я тобі признаюся, — зашепотів він на вухо кузенові,— що я її ненавидів страшенно: як за власне нещастя, так і за ті великі й безглузді перешкоди, що їх вона весь час громадила перед добробутом нашої країни.
— А що вона зробила з мене! — так само пошепки відповів кузен Валуа. — Як я її за це зневажаю!
Обидва вмовкли, раптом усвідомивши, що говорять про пані Катрін, наче про небіжчицю. А тим часом ця криводушна жінка була ще жива, і зло, яке вона пустила у світ, розходилося далі вже само, на власних ногах. Кузени знову наштовхнулись на той факт, що вони — супротивники і що їх настроєно один проти одного. Бо після таких дружніх перешептів вони знов збились на докори.
— Я ж не вимагаю від тебе нічого, Наварро, тільки перейди в католицтво, щоб я міг оголосити тебе спадкоємцем трону.
— А я запропонував би тобі союз, якби був певен, що в тебе вистачить твердості, Анрі Валуа.
— Ну, а ти — звідки ти черпаєш таку непохитну твердість, Анрі Наварро? Не зі своєї віри, ні, але звідки ж тоді, ось що я хочу знати! — Так допитувався Валуа, пригнічений тим, що не знає, як же самому здобути силу опиратися всім і йти прямим шляхом.
— Ваша величносте! — почав Анрі вже іншим тоном. — Я боротимусь за те, щоб усі виявляли перед вами належний послух, і каратиму всіх, хто інтригує проти вас; я готовий віддати себе й усе, що маю, на службу вам, на виконання ваших наказів. У мене нема палкішого прагнення, ніж урятувати трон. Адже після вас я стою до нього найближче.
Так може промовляти тільки правда. І коли Анрі став на коліно перед королем, той не спинив його. Та й він зробив так зовсім не для годиться. Підвівся він тоді, коли встав із крісла й король. Він відчував, що зараз буде сказане вирішальне слово, і його треба було вислухати стоячи. А король заговорив, наче звертаючись до багатолюдних зборів:
— Сьогодні я визнаю короля Наваррського своїм єдиним законним спадкоємцем.
По цих словах він схопився за серце й ступив крок назад, наче похитнувшись від млості. Адже він оголосив своїм наступником у цьому католицькому королівстві протестанта! Він накликав на себе таку люту ненависть Ліги, що тепер вона могла не зупинитись і перед убивством. Це був найвідважніший вчинок у його житті.
Потім король, звернувшись до мера Бордо, звелів йому добре запам'ятати щойно почуте — на той випадок, коли з ним, королем, станеться якесь нещастя, перше ніж він зможе повторити свою постанову перед двором і парламентом.
Пан Мішель де Монтень відповів:
— Так. Обіцяю. — І вже не цитував античних авторів. Він зовсім забув
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Молоді літа короля Генріха IV», після закриття браузера.