Читати книгу - "Необхідні речі"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Він підняв іспанську «ламу» Джорджа Т. Нельсона й націлився нею в голову тому дойобистому трудовикові, який приніс йому стільки проблем.
– НЕЛЬСОН! – крикнув він. – ДЖОРДЖ НЕЛЬСОН! ОБЕРНИСЯ Й ДИВИСЯ НА МЕНЕ, МУДИЛО!
Джордж Т. Нельсон крутнувся. Рука опустилася до руків’я пістолета, але одразу відскочила, тільки-но він побачив, що сам на прицілі. Натомість він поклав руки на стегна й підняв погляд на сходи суду, на яких стояв Френк Джуетт, а дощ скрапував йому з носа, з підборіддя й дула краденого пістолета.
– Застрелиш мене? – запитав Джордж Т. Нельсон.
– Ще й як застрелю! – гарикнув Френк.
– Отак просто пристрелиш мене, як собаку?
– А чого ні? Ти заслужив!
На Френків подив, Джордж Т. Нельсон усміхався й кивав.
– Ая, – погодився він, – я іншого й не очікував від сцикливого уйобища, яке лізе в будинок друга і вбиває беззахисну маленьку пташку. Саме те, чого я й очікував. Тому вперед, чотириоке хуйло ти сцикливе. Стріляй у мене, і закінчимо з цим.
Над головою прогриміло, але Френк цього не почув. За десять секунд вибухнув банк, і це він також заледве почув. Він був надто зайнятий боротьбою з власною люттю… і ошелешенням. Ошелешенням від того, наскільки нахабним, сміливим, наглухо нахабним виявився мсьє Джордж Т. Довбодятел Нельсон.
Урешт-решт Френкові вдалося зірвати замок із язика.
– Убив твою птаху, так! Насрав на фотку мамки твоєї, знову так! А от що ти зробив, га? Що ти зробив, Джордже, окрім того, що влаштував усе, щоб я втратив роботу й ніколи більше не працював у школі? Господи, та мені пощастить, якщо я в тюрму не загримлю! – Він відчув у цьому абсолютну несправедливість, і сяйнув раптовий чорний спалах усвідомлення. Наче втер оцет у свіжу подряпину. – Чому ти просто не прийшов і не попросив у мене гроші, якщо тобі їх треба? Чому просто не прийшов і не попросив? Ми б могли щось придумати, мразь ти придурошна!
– Я не знаю, про що ти! – гукнув у відповідь Джордж Т. Нельсон. – Знаю тільки, що ти дуже сміливий, коли треба вбити мацюпусіньку папужку, але на те, щоб зійтися зі мною в чесній бійці, яйця в тебе замалі!
– Не знаєш, про що… ти не знаєш, про що я? – розплювався Френк.
Дуло «лами» ходором ходило. Він не міг повірити, що отой на тротуарі може бути таким нахабою, просто не міг у таке повірити. Отак стояти тут однією ногою на тротуарі, а іншою, по суті, у вічності й відверто брехати…
– Ні! Не знаю! Зеленого поняття не маю!
Киплячи від люті, Френк Джуетт опустився до дитячої реакції на таке обурливе й зухвале заперечення.
– Не пизди, бо дам пизди!
– Сцикло! – кмітливо відповів Джордж Т. Нельсон. – Сцикунець! Папуговбивця!
– Шантажист!
– Псих! Ствол сховай, псих! Давай чесно битися!
Френк вишкірився на нього згори вниз.
– Чесно? Чесно з тобою битися? Та що ти знаєш про чесність?
Джордж Т. Нельсон підняв порожні долоні й помахав пальцями, демонструючи Френкові.
– Та більше, ніж ти, судячи з усього.
Френк розкрив був рота, щоб щось відповісти, але не спромігся. Йому тимчасово заціпило через порожні долоні Джорджа Т. Нельсона.
– Уперед, – промовив Джордж Т. Нельсон. – Ховай ствол. Зробимо це як у вестернах, Френку. Якщо в тебе, звісно, є для цього яйця. Виграє той, хто швидший.
«А чому б і ні, – подумав Френк. – Чому б, нахуй, і ні?»
Йому тепер не особливо є заради чого жити, так чи інакше, і якщо йому більше нічого не світить, то хоч покаже старому «другові», що не боягуз.
– Добре, – погодився він і заклав «ламу» за пояс своїх штанів. Простягнув руки перед собою, зовсім трішки здійнявши їх над руків’ям пістолета. – То як ми зробимо, Джорджику-шморчику?
Джордж Т. Нельсон залибився.
– Ти спускайся сходами, – сказав він. – А я підніматимусь. Як знову загримить грім…
– Добре, – погодився Френк. – Хай буде. Поїхали.
Він почав спускатися сходами. Джордж Т. Нельсон став підніматися.
7
Щойно Поллі помітила попереду зелений навіс «Необхідних речей», як вибухнули похоронний зал і перукарня. Спалах світла і розрив звуку були немислимі. Вона побачила, як уламки вивергаються з епіцентру вибуху, ніби астероїди в фантастичному кіно, й інстинктивно пригнулася. І добре, що так вчинила: кілька шматків дерева і сталевий важіль з крісла № 2 – крісла Генрі Джендрона – врізалися в лобове скло її «тойоти». Важіль з дивним голодним дзижчанням пролетів через салон і вилетів через заднє вікно. Бите скло прошипіло крізь повітря широкою хмарою на передньому сидінні.
«Тойота», водійка якої була не в змозі крутити кермо, підскочила на тротуарі, врізалася в пожежний гідрант і зупинилася.
Поллі сіла, покліпала очима й вирячилася крізь діру в лобовому склі. Вона побачила, як хтось виходить із «Необхідних речей» і прямує до однієї з трьох автівок перед крамницею. У заграві полум’я, що палахкотіло з іншого боку вулиці, вона легко впізнала Алана.
– Алане! – крикнула вона, але той не обернувся. Він рухався, маючи єдину мету, ніби робот.
Поллі штовхнула дверцята своєї машини й кинулася до нього, раз за разом викрикуючи ім’я. З низу вулиці долинуло швидке тарахкотання пострілів. Алан не повернувся в тому напрямку, так само як і не подивився на пожежу, що якусь мить тому розверзлася на місці похоронного залу й перукарні. Складалося враження, ніби він цілком замкнутий на власному внутрішньому порядку дій, і Поллі раптом усвідомила, що спізнилася. Ліленд Ґонт дістався до нього. Він усе ж купив щось, і якщо Поллі не опиниться біля його машини, перш ніж Алан кинеться на пошуки вітра в полі, на які його відправив Ґонт, то він просто поїде… і бозна-що може з ним трапитися.
Вона побігла швидше.
8
– Допоможи мені, – промовив Норріс Сітонові Томасу та обхопив його шию. Спробував зіп’ятися на ноги.
– Думаю, я його зачепив, – сказав Сітон. Він віддихувався, але колір шкіри повернувся до норми.
– Добре, – сказав Норріс. Плече горіло вогнем… і біль наче постійно проникав йому глибше в плоть, у пошуках серця. – Просто допоможи.
– З тобою все буде добре, – сказав Сітон. Тривожачись за Норріса, Сіт зовсім забув про свій страх, що він, як сам висловився, зляже з серцевим нападом. – Зараз, заведу тебе всередину…
– Ні, – видихнув Норріс. – Машина.
– Що?
Норріс повернув голову й блимнув на Томаса шаленими, зболеними очима.
– Підведи мене до машини! Мені треба в «Необхідні речі»!
Так. Як тільки ці слова злетіли з уст, усе наче стало на свої місця. Саме в «Необхідних речах» він купив вудку «Бейзен». Саме в тому напрямку рушив чоловік, який його підстрелив. Саме з «Необхідних речей» усе почалося. «Необхідними речами» все мусить і закінчитися.
Заливаючи Мейн-стріт свіжою загравою, рвонула «Ґалаксія». З руїн здійнявся автомат «Дабл Дреґон», двічі перевернувся і з хрускотом приземлився догори дриґом на
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Необхідні речі», після закриття браузера.