Читати книгу - ""Опальна принцеса". В пошуках Дракона, Олена Гриб"

– Може, у вас і справді вселився дух Ньепи, леді? – озвався Вікард. – Сьогодні ви напрочуд небагатослівні.

Я бездумно тицьнула у нього пальцем і здригнулася – ніякої луски не з’явилося, під рукою було звичайне плече. І пристойна дірка в сорочці, до речі. Даремно він не стримався з Ендером. Це мої щити прилягають до тіла нещільно і не псують одяг, а ріє Нордесам доводиться стежити за собою.

– Варіанту «просто запитати» у вашому характері не закладено? – Шаєрон поправив пластир, що відклеївся від щоки, і неквапливо закатав рукава. – Це не так працює, леді. Якби я хотів вас покалічити, то взяв би сокиру. – Він підчепив носком начищеного до блиску черевика камінчик і відправив його у напрямку телефонної будки. – А, ледь не забув. Загляньте коли-небудь до Жаклін і переконайте її, що ніхто і ніколи їй у голову не залазив. Її імплант – простенький вибуховий радіокерований пристрій без додаткових функцій. Керейра справді міг її вбити, але не скорити своїй волі.

– Навряд чи вона мені повірить, – із сумнівом заперечила я.

– Відразу не повірить, але задумається. – Вікард відвів погляд. – Важко визнавати, що творив мерзоти з власної волі, а не під нацьковування Керейри.

Пам’ять безчесно підкинула відео з фотоапарата Жако Лей. Я глянула на племінницю Кано, що скромно притихла осторонь, і неймовірним зусиллям волі прикусила язика.

– Не одна Жаклін робила неприємні речі заради вищої мети, – сказала без зловтіхи. – Всі ми люди.

– Не хотілося б руйнувати ваші ілюзії, леді, але в чужому ліжку вищі цілі шукала тільки Жаклін.

– У вашому ліжку! – не витримала я. – Сила в деталях.

Шаєрон з викликом посміхнувся, і це нагадало про нашу першу зустріч:

– Світ простіший, ніж ви думаєте. Деякі, включно зі мною, шукають приємну компанію на кілька годин. Чи не так, Енді? Енді! Кано, навіщо ви йому це дали?

«Опальна принцеса», – оголошувала назва папки, яку Ендер тримав настільки неприродно, що будь-хто зрозумів би: він демонструє кирилицю саме мені.

Я неохоче відкинула спогади про Вікарда, що раніше завзято виправдовував Жаклін саме «голосом у голові», і перемкнулася на справи насущні. Можливо, шаєрону простіше прикинутися байдужим самцем, ніж визнати, що його використовували. Нехай так. Він швидко знайде втіху якщо не в стосунках, то в політиці. Рік казав, що Вікард – перший претендент на місце шаєра. Хандрити йому ніколи.

– На що ви намагаєтеся натякнути, сіре? – звернулась я до Ендера.

Він широко усміхнувся і тицьнув мені папку:

– Крихітко, порадуй нас цікавою історією. Лінь чекати, поки це перекладуть. Читай вголос і з інтонаціями.

– Не вмію читати! – Крик сполохав зграйку горобців, які купалися в піску біля огорожі. – Це треба повторити всім окремо?!

– Р-р-р, дика кішечко! А в твоєму досьє написано, що ти університет закінчуєш. Хто ж тебе, безграмотну, туди взяв?

Я схопила папку, не вірячи своєму щастю. Літери! Рідні! Зрозумілі! Я немов повернулася до лав людей, які здатні не тільки розглядати картинки.

– Спасибі! – подякувала Ендерові, на радощах ледь не кинувшись йому на шию, і зашелестіла аркушами.

Це були звіти «МАКІС» – зібрання всього підряд аж до переказу місцевих легенд і рахунків за комплектуючі для комп’ютерів. Лише завдяки скрупульозно проставленим датам я могла простежити за розвитком долінейської кампанії. Не сказала б, що в цих записах знайшлося щось особливо сенсаційне, але вони підтверджували багато здогадок і припущень.

– Вголос, кицю, – нагадав шаєрон.

Я відвернулась від нього і занурилася в папери.

Перша згадка про «МАКІС» з’явилася років п’ять тому. До неї входили Петро Мак, він же Патрік Макалістер; Семен Андрєєв, він же Уштер Отт; Мануель Керейра, він же Ронс Рендал; Аліса Ігнатьєва, вона ж Валері Айронс; Жаклін Сон, вона ж Жако Лей. Початкова мета організації – дослідження паранормальних явищ Долінеї, але останні три роки агентів цікавив винятково Дракон-засновник.

Андрєєв займався переважно дипломатією і до магії ставився з відвертим скептицизмом. Підписані ним донесення свідчили про те, що свою роботу він сприймав серйозно, до того ж прагнув оприлюднити досягнення «МАКІС» у рідному світі й почати експансію у Долінею на урядовому рівні.

Жаклін теж трудилася в сфері дипломатії, однак гаряче вірила у надприродне і вважала Андрєєва старим дурнем, нездатним бачити далі свого носа.

Ігнатьєва отримувала платню як наукова співробітниця і відповідала за «варіанти». Жодного документа її авторства я не знайшла.

Керейра смикав за ниточки здаля. Вважалося, що він уникає Долінеї і майже постійно перебуває в нашому світі. Ха-ха! Ронс Рендал і накопичені ним за десятиліття долінейского життя родичі могли б з цим посперечатися.

Патрік підтримував зв’язок між керівниками «МАКІС». Він єдиний знав, під якою личиною місцевим відомий Керейра, і тільки він зустрічався з Ігнатьєвою.

– Крихітко-кішко, – промуркотав над моїм вухом Ендер. – Не наглій. У чому полягав план завоювання світу, га?

– Ви мені скажіть, сіре, – пробурмотіла я, поглинена читанням особистих характеристик ластонської п’ятірки і тих, хто з ними співпрацював на добровільних засадах. – Керейра пише, що ви або найрозумніша людина в уряді, або найдурніша. Він схилявся до другого варіанту, але я з ним не згодна.