Читати книгу - "Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна"

— А Фіона?

— Ні, — відказав він. — Я не ставив експерименти на її Козирі, та й тобі не раджу. Вона надзвичайно небезпечна, тож я не хотів би відкривати себе її впливу. Моя оцінка її теперішнього становища базується радше на дедукції, аніж на прямих свідченнях. Але гадаю, що на мої здогади можна покластися.

— Розумію, — сказав я.

— У мене є план.

— Викладай.

— Те, як ви витягнули мене з неволі, поєднавши концентрацію всіх, було доволі вигадливим. Такий самий принцип можна використати знову — тільки з іншого боку. Правильно спрямована, така сила доволі легко зможе пробитися крізь індивідуальний бар'єр — навіть якщо його поставила Фіона.

— Тобто спрямована тобою?

— Звісно. Пропоную зібрати родину і пробитися крізь щити Блейза і Фіони, де б вони зараз не були. Ми затримаємо їх, у плоті й крові, на хвильку чи дві. Мені вистачить часу для удару.

— Як з Мартіном?

— Гадаю, краще. Останньої миті Мартін зумів утекти. Цього разу таке не трапиться, адже триматимуть усі. Вистачить навіть трьох або чотирьох.

— Ти справді гадаєш, що можеш так просто владнати справу?

— Я гадаю, що нам варто спробувати. Час спливає. Коли вони захоплять Амбер, ти будеш першим, кого вони стратять. І я теж. Що скажеш?

— Якщо я упевнюся, що це необхідно. Тоді я не матиму іншого вибору, як прийняти твою пропозицію.

— Це необхідно, повір мені. Крім того, мені знадобиться Судний Камінь.

— Навіщо?

— Якщо Фіона справді у Дворах Хаосу, самого Козиря буде замало, щоби зловити її і втримати — навіть якщо зберемося ми всі. У такому разі мені знадобиться Судний Камінь, щоби зосередити нашу енергію.

— Гадаю, це можна влаштувати.

— Тож чим швидше ми перейдемо до справи, тим краще. Ти міг би організувати все до вечора? Я достатньо одужав, щоби зіграти свою роль.

— Дідько, ні, — відказав я, підводячись.

— Що ти маєш на увазі? — Він стиснув бильця крісла, напівпідвівшись. — Чому ні?

— Я сказав, що прийму твою пропозицію, якщо переконаюся, що це необхідно. Ти сам визнав, що значна частина цього — твої здогади. Уже цього достатньо, щоб я не був упевненим.

— Тоді забудь про переконання. Ти міг би наважитися ризикнути? Наступний напад буде значно потужнішим за попередній, Корвіне. Вони вже в курсі про твою нову зброю. І врахують це у своїх планах.

— Навіть якби я погодився з тобою, Бранде, я точно не зміг би переконати інших, що страти необхідні.

— Переконати інших? Просто накажи їм! Ти ж їх усіх тримаєш за горлянку, Корвіне! Ти ж тут усім керуєш зараз. Хочеш лишитися, чи не так?

Я всміхнувся і рушив до дверей.

— Так і буде, — відповів я, — але чинитиму я на свій лад. Матиму твою пропозицію на увазі.

— Твої методи заведуть тебе в могилу. Швидше, ніж ти гадаєш.

— Я знову стою на твоєму килимку, — мовив я.

Він зареготав.

— Чудово. Але я не погрожував тобі. Ти розумієш, про що я. Зараз ти відповідаєш за весь Амбер. І маєш чинити правильно.

— А ти знаєш, про що я. Я не збираюся вбивати ще кількох з нас через твої підозри. Для цього потрібно щось більше.

— Коли роздобудеш докази, може бути надто пізно.

Я знизав плечима.

— Побачимо, — я простягнув руку до дверей.

— Що збираєшся робити тепер?

Я похитав головою.

— Я не розповідаю нікому про все, що знаю, Бранде. Це різновид страховки.

— Чудово тебе розумію. Сподіваюся тільки, що ти достатньо знаєш.

— Чи боїшся, що я знаю забагато? — поцікавився я.

На мить Брандів погляд напружився, а тоді він усміхнувся.

— Я не боюся тебе, брате, — мовив він.

— Добре нічого не боятися. — Я відчинив двері.

— Зачекай, — сказав він.

— Так?

— Ти так і не сказав мені, хто був з тобою, коли ти знайшов Козир Мартіна там, де я його лишив.

— А, це був Рендом, — сказав я.

— Ох. А він у курсі подробиць?

— Ти маєш на увазі, чи в курсі він, що ти заколов його сина? — перепитав я. — Ні, поки що ні.

— Ясно. А щодо нової руки Бенедикта? Як я розумію, ти якимось чином роздобув її у Tip-на Ноґті. Я би хотів більше дізнатися про це.

— Не зараз, — відказав я. — Лишімо щось для нашої наступної розмови. Вона відбудеться уже скоро.

Я вийшов і зачинив двері, мовчки подякувавши килимку.

8

Зайшовши на кухню, я ум'яв величезну вечерю, а тоді попрямував до стаєнь, де жив молодий гнідий красень, що колись належав Еріку. Незважаючи на цей факт, ми з конем швидко знайшли спільну мову і зовсім скоро я спускався узвозом із Колвіра до табору мого війська з Тіней. Дорогою я намагався впорядкувати й відсортувати події та відкриття, що звалилися на мене впродовж останніх кількох годин. Якщо Амбер дійсно виник у результаті бунту Дворкіна проти Дворів Хаосу, тоді виходило, що всі ми споріднені з тими силами, що тепер загрожували нам. Звісно, важко було визначити, чи можна довіряти хоч слову зі сказаного Дворкіним. Та все ж таки Чорна дорога справді вела до Дворів Хаосу, і вона дійсно виникла внаслідок Брандового ритуалу, який він здійснив, спираючись на принципи світобудови, перейняті від Дворкіна. На щастя, та частина Дворкінової оповіді, яка викликала найбільше сумнівів, не становила практичного, нагального інтересу. А втім, у мене були доволі змішані відчуття щодо факту походження від єдинорога...

— Корвіне!

Я натягнув віжки. Розкрив свідомість назустріч контакту, і переді мною постав образ Ґанелона.

— Я тут, — сказав я. — А звідки в тебе колода Козирів? І як ти навчився ними користуватися?

— Я ще минулого разу прихопив колоду із шухляди в бібліотеці. Вирішив, що добре було би за потреби мати змогу швидко вийти з тобою на зв'язок. А щодо користування, то я просто робив те саме, що і всі ви — пильно дивився на Козир, думав про нього, сконцентрувавшись на контакті з об'єктом.

— Я вже давно мав дістати колоду для