Читати книгу - "Сповідь відьом. Тінь ночі"

— Меридіані хотілося налякати Герберта перспективами на майбутнє. І їй це вдалося, — сказав Метью, похитавши головою. — До тебе це не має жодного стосунку.

— Твій батько — лев. Ти — вовк, — сказала я, відчувши в грудях крижаний холод. Це засвідчило: щось зі мною не так, є щось хибне там, куди ніколи не проникає світло.

Я поглянула на свого чоловіка, одного з дітей темряви, про яких ішлося в пророцтві. Перша наша дитина вже померла. Я відгородилася від цих думок, наче віконницями від світла, не бажаючи довго тримати їх ані в серці, ані в душі, щоб вони там не закарбувалися. Але цей прийом не спрацював. Надто щирими ми були з Метью, надто відвертими, щоб тепер щось від нього приховувати. Або від себе.

— Тобі нема чого боятися, — запевнив Метью, легенько торкнувшись своїми губами моїх вуст. — У тобі надто багато життя, щоб ти стала провісницею руйнації й смерті.

Я дозволила йому запевнити себе, але своїм шостим відчуттям проігнорувала ці запевнення. Десь і якось уже вивільнилася смертельно небезпечна сила. Навіть зараз я відчула, як її ниті стискаються, тягнучи мене до темряви.

36

Я чекала під вивіскою «Золотий Гусак», поки Енні вибирала тушковане м’ясо для сьогоднішньої вечері, як раптом незмигний погляд вампіра висмоктав із повітря всякий натяк на літо.

— Отче Габбард, — сказала я, повертаючись у бік холодного погляду.

Той побіжно зиркнув на мої ребра.

— Зважаючи на те, що трапилося в Гринвічі, я здивований, що ваш чоловік відпускає вас до міста одну. І зважаючи на те, що ви вагітні його дитиною.

Мій вогнедишний дракон, чий охоронний інстинкт після того інциденту вкрай загострився, огорнув хвостом мої стегна.

— Усі знають, що вампіри не можуть бути батьками дітей теплокровних жінок, — зневажливо заперечила я.

— Здається, коли йдеться про таку відьму, як ви, то неможливе стає можливим. — Похмурий вираз Габбарда став іще похмурішим і суворішим. — Наприклад, більшість створінь і досі вважають, що зневага Метью до відьом залишається незмінною. Тому мало хто схвально сприйме звістку про те, що це він врятував Барбару Нап’єр від кострища у Шотландії. — Метью продовжував приділяти багато часу як подіям у Бервіку, так і пліткам, що ширилися поміж людьми та створіннями в Лондоні.

— Метью тоді й близько в Шотландії не було.

— А йому й не треба було там бути. В Единбурзі був Хенкок, видаючи себе за одного з «приятелів» Нап’єр. Саме він звернув увагу суду на її вагітність. — Подих Габбарда був холодний і відгонив лісом.

— Та відьма була не винною в тому, в чому її звинувачували, — швидко сказала я, натягаючи на плечі шаль. — І тому суд присяжних виправдав її.

— Так. Зняв лише одне обвинувачення, — сказав Габбард, витримавши мій пильний погляд. — І визнана винною по багатьох інших. До речі, ви можете не знати, бо щойно повернулися: король Яків знайшов спосіб скасувати рішення суду присяжних у справі Нап’єр.

— Скасувати? Як це?

— Останнім часом король шотландців просто закоханий в Конгрегацію, не в останню чергу завдяки старанням вашого чоловіка. Надто «гнучкий» підхід Метью до трактування заповіту та його втручання в шотландську політику надихнули його величність знаходити власні лазівки в законах. Тих присяжних, котрі виправдали відьму, він віддає під суд. Їх звинувачують у тому, що вони порушили королівське правосуддя. Залякування присяжних краще забезпечить потрібний результат майбутніх судів.

— Метью мав інший план, — ошелешено заперечила я.

— Це дуже характерно для нещирого стилю Метью де Клермона. Може, Нап’єр та її дитина й залишаться жити, але через це загинуть десятки інших безвинних створінь. — Хіба не цього бажає де Клермон?

— Та як ви смієте!

— Я вже… — на вулицю вийшла Енні й ледь не випустила з рук свій горщик.

Я простягнула руку і пригорнула її до себе.

— Дякую, Енні.

— А чи знаєте ви, пані Ройдон, де перебуває ваш чоловік такого чудового травневого ранку?

— Він поїхав у справах. — Метью почекав, поки я доїм свій сніданок, поцілував мене і подався з дому разом із П’єром. Джек невтішно заплакав, коли Метью сказав йому, що він має залишитися вдома з Гарріотом. Мене кольнуло відчуття тривоги. Щоб Метью відмовився взяти з Джека з собою до міста — це було на нього не схоже.

— Ні, — тихо заперечив отець Габбард. — Він поїхав до психлікарні Бедлам зі своєю сестрою та Крістофером Марлоу.

Окрім своєї назви, лікарня Бедлам була справжньою темницею — місцем забуття, де психічно хворих тримали під замком разом із людьми, від яких відмовилися родини під різними фальшивими приводами, аби тільки спекатися їх. Замість ліжок та матраців спали там на соломі, регулярного харчування не існувало, тюремники не виказували до ув’язнених ані краплини жалю та співчуття, тому недивно, що з тих людей, які туди потрапили, ніхто назад уже не повертався. А якщо й поверталися, то зі психікою, майже невиліковно зламаною перебуванням у тому закладі.

— Невдоволений тим, що йому не вдалося вплинути на правосуддя в Шотландії, Метью тепер намагається вершити власне правосуддя тут, у Лондоні, — продовжив Габбард. — Сьогодні вранці він поїхав допитувати їх. Настільки я розумію, він і досі там.

А була вже післяобідня година.

— Я бачив, як Метью де Клермон убиває швидко, коли його охоплює лють. А якщо побачити, як він робить це повільно та ретельно, то навіть найзатятіший атеїст повірить у диявола!

«Кіт. Луїза — вампірка. У ній тече кров Ізабо. Вона здатна сама за себе постояти. Але ж демон…»

— Йди до Гуді Альсоп, Енні. Скажи їй, що я поїхала до Бедламу доглядати пана Марлоу та сестру пана Ройдона. — Повернувши дівчинку в потрібний бік, я відпустила її, закривши її своїм тілом від вампіра.

— Я мушу залишатися з вами! — вигукнула Енні, зробивши великі очі. — Бо пан Ройдон змусив мене пообіцяти!

— Хтось має знати, куди я пішла, Енні. Я сама зможу дістатися до Бедламу. — Насправді я лише смутно здогадувалася про місцезнаходження сумнозвісної психушки, але я мала в своєму розпорядженні інші