BooksUkraine.com » Детективи » Пан Ніхто 📚 - Українською

Читати книгу - "Пан Ніхто"

206
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Пан Ніхто" автора Богоміл Райнов. Жанр книги: Детективи. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 195 196 197 ... 272
Перейти на сторінку:
його поїздка і від попередніх відряджень залишилися деякі неприємні сигнали, обережність вимагає попильнувати за поведінкою Караджова. Під час перебування у Мюнхені супутник інженера підслуховує у готелі його телефонну розмову з якимось Горановим і дізнається про зустріч, яка має відбутися між ними. Побоюючись, щоб його не помітили, він вимушений іти за Караджовим на досить великій відстані, і коли приходить на місце зустрічі — не пам'ятаю, в якій кав'ярні і на якій площі, — не знаходить там нікого. Однак супутникові зовсім неважко встановити, що після згаданої зустрічі Караджов дозволяє собі ряд покупок, вартість яких набагато перевищує загальну суму, видану йому перед відрядженням. Отож після повернення на батьківщину Караджова викликають для пояснень. Його відповіді в загальних рисах зводяться ось до чого. Хто такий Горанов? Відомий софійський торговець перед Дев'ятим вересня. Ким доводиться мені цей Горанов? Другом сім'ї Чи дав мені Горанов гроші? Звичайно, дав якусь незначну суму. З якої речі? А так, з дружніх почуттів до мого батька.

Проте влаштована перевірка примусила засумніватись у деяких з наведених пояснень, а найбільше — в одному з них. Не будемо вже брати до уваги модного лахміття, купленого для подарунків, але золотий годинник Караджова, прикраси для його дружини і лайка для сина, які він привіз, за ринковими цінами коштують до десяти тисяч марок. Сума, можливо, і не фантастична, але не така вже й мізерна, щоб Горанов кинув її на вітер просто з любові до покійних батьків інженера.

Караджов, знову потрапивши у хитре плетиво запитань і збагнувши, що виходу немає, перейшов до наступної фази зізнань. Ось деякі з них:

«— Скільки разів ви зустрічалися з Горановим?

— Три.

— Де?

— Двічі у Мюнхені і раз у Кельні.

— Яких даних вимагав від вас Горанов?

— Різних. Найбільше економічного характеру.

— Точніше?

— Про потужність окремих промислових підприємств… про їхні зв'язки з програмами РЕВ… про деякі економічні труднощі.

— Чи ставив він перед вами конкретні завдання?

— Ставив.

— Які суми він вам виплачував?

— Усього я одержав тридцять п'ять тисяч марок.

— Як ви зв'язувалися з Горановим?

— Надсилав йому листа, як тільки прибував у відповідне місто.

— На яку адресу?

— Фірмі «Ліпс і К °», Лозанна, до запитання.

— Як ви збирали необхідні відомості?

— Через зв'язки з людьми.

— Які зв'язки?

— Ну… які зв'язки… У нас же всі знають один одного». І т. д., і т. д.

Звичайно, серед багатьох інших особливо важливим було питання про те, скільки і які саме з наших громадян підтримували подібні контакти з Горановим. Але на це питання Караджов, ясна річ, неспроможний був відповісти. Відповідь мусили пошукати ми самі. А для цього треба було д братися до самого Горанова.

Караджову було наказано написати нового листа фірмі «Ліпс і К°», в якому відрекомендувати свого колегу Цанева як надійну і варту уваги людину, а також запропонувати місце й час зустрічі та знак для розпізнання. Цанев, який, звичайно, був не колегою Караджова, а нашим колегою, мусив поїхати у Мюнхен, відіслати листа і чекати можливої зустрічі.

Зустріч відбулася в одній із кав'ярень, але тут виникли два нових моменти, які набагато ускладнювали ситуацію. По-перше, чоловік, який з'явився від імені «Ліпс і К°», зовсім не відповідав фотографії Горанова, яка зберігалась у нас і яку було попередньо показано Цаневу. Правда, фотографія зроблена тридцять з гаком років тому, а за такий час людина значно змінюється. Безперечно, не в будь-якому плані. Вона може, скажімо, стати меншою на зріст, але вищою не стане. Волосся в неї може повипадати, а не вибуяти на лисому тім'ї. Нарешті, очі її можуть поблякнути, але колір свій не змінять. Тим часом замість низенького, товстого, чорноокого й лисуватого Горанова на місце зустрічі з'явився високий, кволий і світлоокий чоловік з порівняно густим, хоч уже посивілим чубом. І цей чоловік відрекомендувався Андреєм Горановим, відомим колись на цілу Софію багачем. У Цанева ж не було ні відповідних мотивів, ані необхідних інструкцій, щоб підвестися з міста й заявити: «Ідіть до біса, ви — не Горанов».

Другий момент зводився до того, що Горанов, терпляче вислухавши нашу людину і до кінця зберігаючи ввічливість, виявив явне недовір'я до колеги Караджова, не задав ніяких запитань, не запропонував йому жодних послуг і своєю поведінкою весь час ніби намагався сказати: «Ну гаразд, чого ти від мене хочеш?»

Отже, хоча зустріч і відбулася, вона виявилась безрезультатною, а можливо, навіть де в чому виграшною для противника. Однак, прагнучи взяти реванш, з рішучістю людини, якій уже нічого втрачати, Цанев зумів простежити за Горановим; хоч той не остерігався, він провів його до самого Берна, навіть аж до квартири, на дверях якої зі здивуванням побачив справді несподівану табличку:

Андре Гораноф

Після того він сів у Цюріху на літак і з'явився з повідомленням до генерала.

Відомо, що без необхідних навичок навіть горіха не розіб'єш. Якщо вдариш по ньому так, що він розкришиться, то муситимеш потім видзьобувати ядро по крихтах, поки тобі не обридне, замість того щоб вийняти його відразу цілим. Так було і з цією історією. Хтось натиснув занадто грубо, а тепер нам доводилось відшукувати шматочок за шматочком і пробувати відновити її. Тільки історія — не горіхове ядро: ми не могли знати, якою вона була до того, поки її не розкришили. Так що відновлення — справа важка й непевна. Не кажучи вже про те, що тим часом окремі елементи могли остаточно і назавжди стертися.

Одним із таких елементів міг виявитися й сам Андрей Горанов, від якого не було жодного сліду, принаймні поки що. Звичайно, з Караджовим провели необхідний експеримент. Цанев зумів сфотографувати, хоч і не дуже вдало, чоловіка, з яким він зустрівся у Мюнхені. Було зроблено репродукцію фотографії Горанова, що зберігалася у нас. Потім обидві фотографії змішали з багатьма іншими і запропонували Караджову показати нам свого знайомого по закордонних відрядженнях.

— Ось він, — без вагань заявив Караджов, вказуючи на фотографію, зроблену Цаневим.

— А це хто? — запитав слідчий, показуючи ситу фізіономію справжнього Горанова.

— Поняття не маю.

— І саме цього чоловіка ти знаєш ще змалку як Андрея Горанова і доброго приятеля твого батька? — уточнив слідчий, взявши в руки знімок, зроблений Цаневим.

— Звичайно, цього, — підтвердив Караджов. — Правда, зараз він уже постарілий.

Свідчення виглядало досить щирим. Та це було й не так важливо: інженер настільки зав'яз обома ногами, що не мало особливого значення, кому він давав шпигунські дані — Горанову чи іншій особі. Хіба що…

Так, хіба що… Однак це вже належало до сфери найневиразніших гіпотез,

1 ... 195 196 197 ... 272
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пан Ніхто», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пан Ніхто"