BooksUkraine.com » Фентезі » Гра престолів 📚 - Українською

Читати книгу - "Гра престолів"

284
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Гра престолів" автора Джордж Мартін. Жанр книги: Фентезі. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 196 197 198 ... 253
Перейти на сторінку:
окремі плітки, щоб він думав, що я на його боці... так само як я дозволяю Серсі вірити, що я на її боці.

— Так само як ви змусили повірити мене, що ви на моєму боці. Скажіть мені, лорде Вейрисе, кому ж насправді ви служите?

Вейрис розтягнув губи в усмішці.

— Як кому? Королівству! Як ви можете в цьому сумніватися? Присягаюся своїм утраченим чоловічим багатством. Я служу королівству, а королівству потрібен мир,— він допив вино й пожбурив геть порожній бурдюк.— То що скажете, лорде Едарде? Дайте мені слово: коли сюди прийде королева, ви скажете їй те, що вона хоче почути.

— Якби я дав вам таке слово, воно було би порожнім, як обладунки без лицаря. Життя не настільки дороге мені.

— Шкода,— підвівся євнух.— А життя дочки, мілорде? Воно дороге?

Недове серце пронизав холод.

— Моя дочка...

— Ви ж не могли подумати, що я забув про вашу невинну дочку, мілорде? І королева, понад усякий сумнів, теж не забула.

— Ні,— заблагав Нед зривистим голосом.— Вейрисе, боги милостиві, робіть зі мною, що хочете, але не вплутуйте мою дочку. Санса ще зовсім дитина.

— Рейніс теж була дитиною. Дочкою королевича Рейгара. Чарівна малеча, молодша за ваших дівчаток. У неї було чорне кошеня на ім’я Балеріон, ви не знали? Мені завжди було цікаво, що сталося з ним. Рейніс подобалося вдавати, що воно — справжній Балеріон на прізвисько Чорний Жах, дракон з давніх часів, однак підозрюю, що Ланістери швидко пояснили їй відмінність між кошеням і драконом — того самого дня, коли виламали двері до неї в спальню,— Вейрис тяжко зітхнув — як людина, яка в мішку на плечах несе всю журбу світу.— Верховний септон часто каже мені: який гріх, таке й покарання. Якщо це так, лорде Едарде, скажіть мені... чому, коли ви, вельможні лорди, граєтесь у гру престолів, завжди найбільше страждають невинні? Поміркуйте про це, якщо хочете, поки чекаєте на королеву. І ще одну думку зважте: наступний відвідувач може принести вам хліб, сир і макове молочко від болю... а може — Сансину голову.

І вибір, любий мій лорде правице, цілком за вами.

Кетлін

Військо просувалося гаткою поміж чорного трясовиння Перешийка, заполонюючи приріччя, й Кетлін дедалі більше мучили похмурі передчуття. Вона ховала свої страхи за маскою непорушності й суворості, але вони нікуди не дівалися, тільки зростали з кожним льє, яке долало військо. Вдень вона хвилювалася, вночі не могла знайти собі місця, а коли над головою пролітала ворона, Кетлін зціплювала зуби.

Вона боялася за свого лорда-батька й не могла зрозуміти його зловісної мовчанки. Боялася за свого брата Едмура й молилася, аби боги зглянулися на нього, якщо йому доведеться зійтися в бою з Царевбивцею. Боялася за Едарда й дівчаток, і за милих синів, яких лишила у Вічнозимі. Однак нічого не могла для них зробити, тож змусила себе просто про них зараз не думати. «Бережи сили для Роба,— сказала вона собі.— Тільки йому ти здатна допомогти. Ти маєш бути яра й незламна, як сама Північ, Кетлін Таллі. Зараз ти мусиш стати справжнім Старком, як твій син».

Роб їхав на чолі кавалькади попід розмаяним білим прапором Вічнозиму. Щодня син просив когось із лордів приєднатися до нього, щоб дорогою порадитися; цією честю він пошановував усіх по черзі, не надаючи нікому переваги, вислуховуючи всіх, як слухав його лорд-батько, зважуючи їхні слова. «Скільки ж він навчився від Неда! — думала Кетлін, спостерігаючи за ним.— Та чи досить цього?»

Узявши з собою сотню добірних вояків і сотню прудких коней, Чорнопструг виїхав наперед, аби прикрити їхнє пересування й розвідати дорогу. Але донесення, які приносили вершники сера Бриндера, не могли втішити Кетлін. До лорда Тайвіна, який засів на півдні, лишалося ще багато днів переходу... а от Волдер Фрей, лорд Переправи, зібрав у своїх замках на Зеленому Зубці військо, що налічувало майже чотири тисячі вояків.

— Знову він спокійний, не квапиться,— пробурмотіла Кетлін, почувши про це. Вдруге повторювався Тризуб, чорти б узяли цього лорда Фрея! Брат Едмур скликав прапори; за законом, лорд Фрей мав би виступити з військом і в Річкорині приєднатися до Таллі, але ж він сидів і вичікував.

— Чотири тисячі вояків,— луною повторив Роб — не так сердито, як приголомшено.— Лорд Фрей не збирається воювати з Ланістерами самотужки? Певен, він планує приєднатися до нас.

— Думаєш? — зронила Кетлін. Вона саме під’їхала, щоб приєднатися до Роба й Робета Гловера, який сьогодні склав її синові товариство. Позаду них розтягнувся передовий загін війська — неквапливий ліс списів, і прапорів, і ратищ.— А я не певна. Ніколи нічого не чекай від Волдера Фрея, і тоді нічому не здивуєшся.

— Але ж він — прапороносець твого батька.

— Одні люди сприймають свої обітниці серйозно, інші не дуже, Робе. А лорд Волдер завжди надто приязно ставився до Кичери Кастерлі, й це не радувало батька. Один з його синів одружений з сестрою Тайвіна Ланістера. Це, звісно, саме по собі нічого не значить. За роки лорд Волдер наробив чимало дітей, треба ж їм з кимось одружуватися. І все-таки...

— То ви гадаєте, він збирається переметнутися до Ланістерів, міледі? — зосереджено запитав Робет Гловер.

Кетлін зітхнула.

— Якщо по щирості, боюся, навіть сам лорд Фрей гадки не має, що збирається робити лорд Фрей. У нього обережність, як у старого, а амбіції — як у юнака, та й спритності йому ніколи не бракувало.

— Нам потрібні Близнючки, мамо,— гаряче мовив Роб.— На той бік річки іншої дороги немає. І ти це знаєш.

— Так. І знає це лорд Фрей, можеш не сумніватися.

Уночі вони стали табором на південних околицях трясовини, на півдорозі між королівським гостинцем і річкою. Саме тут Теон Грейджой приніс новини від дядька.

— Сер Бринден просив переказати вам, що вже схрестив мечі з Ланістерами. Дюжина розвідачів ніяк не зможе звітувати лорду Тайвіну найближчим часом. Та й узагалі ніколи,— посміхнувся він.— Розвідниками командує сер Адам Марбранд; зараз він відступає на південь, палячи все на своєму шляху. Він більш-менш здогадується, де ми зараз, але Чорнопструг присягається, що не дізнається, коли ми розділимося.

— Якщо йому не повідомить лорд Фрей,— різко кинула Кетлін.— Теоне, коли повернешся до дядька, скажи йому, щоб розставив навколо Близнючок найкращих своїх стрільців, хай пильнують день і

1 ... 196 197 198 ... 253
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гра престолів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Гра престолів"