Читати книгу - "Коханці Астрополіса. Крихітка для чемпіона., astrohameleon"

Пона покрутила ляльку у руках, посмикала за пришиті намистинки, які слугували іграшці замість очей, а потім кинула її на підлогу. Милі дитячі іграшки вже давно не цікавили її, оскільки тепер вона віддавала перевагу живим, які мали чоловічу стать, гарну зовнішність і гроші. Тільки останнє, як вона зізнавалась собі, тепер цікавило її найбільше.

Вона вже хотіла йти геть, але раптом її погляд зупинився на найбільшій ляльці з золотими нитками-волосинами і у білій весільній сукні. Можливо, вона нагадала дівчині про її власний невдалий досвід чи просто сподобалася, тому вона вирішила підняти її з підлоги і роздивитися.

На справді, нічого дивного чи надто гарного у тій ляльці не було, окрім блискучого, сріблястого та довгого масивного ланцюжка, на якому була підвіска з доволі великим каменем, що мав незвичайну огранку. Він був у кілька разів більшим від великих очей-намистинок і гарно сяяв.

Пона непогано зналася на дорогих прикрасах та коштовних каменях, але ще ніколи у житті нічого подібного не бачила. Це був не діамант, і не сапфір чи смарагд. Коли ж вона рухала камінь на світлі, то його грані щоразу змінювали колір та відтінки у діапазоні від гарячого червоного до холодного синього. Він сяяв наче із середини і незлічені грані не лише дивовижно мінилися кольорами, а й підсилювали сяяння.

- Що це таке? – з подивом запитала саму себе Пона, при цьому нервово перебираючи пальцями грубі ланки ланцюжка, який тричі оповивав коротку шию ляльки-нареченої.

Вона чула про різні новітні синтетичні кристали і навіть бачила деякі з них, як у дорогих ювелірних бутиках, так і у дешевих крамницях з біжутерією. Майже всі вони мали незвичайну форму та блиск, але цей дивний камінь геть не був на них схожий, а оскільки висів на негарному і на вигляд дешевому ланцюжку, то дівчина вирішила, що це таки якась дешевка, якщо не шкода було почепити її на іграшку.

Скоріш за все, це могла зробити якась романтична дівчина-підліток, така ж, якою вона сама не так вже й давно була. Але чому вона виставила свої ляльки на полиці у ванній кімнаті? Цього Пона і досі ніяк не могла збагнути. Також, вона не розуміла, яким чином у цьому помешканні з’явилася п’яна компанія і, зрештою, вона сама.

Дивний камінь на ланцюжку був дуже гарним, тому дівчина зняла його з ляльки і почепила собі на шию. Знову глянувши на себе у дзеркало, вона задоволено вишкірилась. Між її високими, округлої форми, гарними грудьми прикраса виглядала настільки розкішно, що вона якусь мить почувалась справжньою принцесою.

«Яка краса… хоч це і звичайна біжутерія… Якби замінити дешеві ланцюжок та оправу на дорогі, то ніхто не здогадався б, що цей камінь – штучний кристал, який, цілком можливо, було виготовлено з відходів, десь у самій «дупі» Астрополіса…» - подумки промовила Пона і вирішила залишити прикрасу собі.

Кинувши ляльку-наречену на підлогу, вона пішла з ванної кімнати, але не задля того, щоб роздивитися квартиру та інших людей, які у ній були. Тепер їй дуже кортіло похмелитися, а у такому великому і доволі пристойному помешканні обов’язково повинен був бути бар з міцними напоями.

Знову Пона почала блукати по квартирі, заглядаючи у різні кімнати та копаючи ногами порожні пляшки. Кілька разів вона зазирала у одні і ті ж та нишпорила там у пошуках випивки та, зрештою, завжди поверталася до тієї, у якій прокинулась. Свої пошуки вона продовжила там, переступаючи через тіла п’яних та сплячих людей і не звертаючи більше на них уваги.

Так тривало доти, аж поки дівчина не побачила заглиблення у стіні, яке було прикрите напівпрозорими дверцятами. Крізь них доволі добре було видно цілу купу пляшок і вона відразу ж полізла по них. Видихнувши з полегшенням, Пона відчинила бар і дістала з нього вже відкорковану пляшку з міцним лікером. Потім, з нижньої полиці вона схопила перший ліпший келих і наповнила його.

Після кількох жадібних ковтків їй відразу ж стало краще, а коли весь вміст доволі великої посудини опинився у її шлунку, то вона відчула як тепло розлилося по її тілу, геть забувши про те, як жахливо її нещодавно нудило.

- А тепер не завадило б усе це чимось заїсти, - задоволено промовила білявка і рушила у пошуках хоч чогось їстівного. На щастя, у кімнаті з сплячими на підлозі «друзями» по чарці, на одному з столиків вона знайшла недоїдене печиво. Діставши кілька штук з тарілки, вона глянула на сміття та крихти і з сумом подумала: «Дожилася… а ще, не так давно, я випивала у компанії аристократів будучи у надхмарних палацах Парадізо… Ні, до біса усе! Потрібно негайно забиратися звідсіля…»

Потім погляд дівчини зупинився на розчиненому вікні і вона підійшла до нього. Перед її очима відразу ж розгорнулася панорама ранішнього міста. Десь внизу повітряними магістралями повз велетенські житлові масиви пролітали різнобарвні глайдери та флайти*. Уважно роздивившись споруди, Пона подумки промовила сама до себе:

«Здається, це – Океаній… Я – у Океанії, а Парадізо десь високо вверху… В цих житлових масивах мешкають звичайні простолюдини… Тоді ж ким є усі ті, хто тут знаходиться поряд зі мною? Ні… ні… ні… усе це може погано скінчитися. Потрібно негайно забиратися звідсіля… угору… до «своїх»».

_____________________________________________________________________________

глайдер, таксі-глайдер, флайт* - літаючий атмосферний та стратосферний транспорт, «гібрид» електромобіля та малого літака. Бувають вантажні, пасажирські багато та маломісні, зокрема таксі, найчастіше з водіями-автоматами (фантастичне).

Наступної миті Пона нарешті зрозуміла, що стоїть зовсім гола посеред кімнати. Ні хвилини більше не вагаючись, вона почала нишпорити у пошуках свого одягу і лише через якийсь час до неї дійшло, що не пам’ятає, у що була одягнена. Під ногами у неї валялась ціла купа розкиданого одягу у перемішку з взуттям і важко було зрозуміти чиє воно.

Досить довго дівчина рилася у ньому, аж поки до її рук не потрапила коротка рожева сукенка з блискітками. На ній вона помітила велику пляму від вина, після чого до неї прийшло «осяяння»: це була її сукня. Вона навіть частково згадала, як одягала її.