Читати книгу - "Попелюшка по-житомирськи, Валерія Серпень"

— Ось, тримайте ще пару махрових шкарпеток. Це для сина губернатора Житомирської області. Передайте йому цей подарунок, не заявитеся ж ви на свято без подарунка.

— Ну може хоч макіяж святковий начаклуєш, хрещена? — канючила Оксана.

— Ну який макіяж? — сплеснула в долоні відьма, — На он тобі трохи чорних тіней, — зачерпнула пальцем попелу з печі і намазала повіки Оксані, — Дивись, смокі-айз, шик.

— А губи? — ніяк не вгамовувалась небога.

— А губи повинні червоніти від поцілунків, — підняла палець догори, — Жане, допоможеш?

Жана двічі просити не довелося, присмоктався до Оксани, що й за вуха не відтягнеш.

— Так, досить. Бо на вечірку запізнитесь. Йдіть вже. — підганяла хрещена-відьма

Махнула їм рукою, дістала з кишені леопардової шуби носову хустинку і помахала їм вслід.

— Гарно вам повеселитися! — гукнула наздогін, — Ой, забула сказати. Опівночі то все зникне, що я начаклувала, так що знайте. Довго не гуляйте.

Оксана почухала брову і все-таки вирішила, що краще було б чоботи якісь надягнути, щоб шкарпетки не замастити. Порилася у скрині і дістала улюблені ботфорти на шпильці. Жанові видала батькові парадні туфлі.

— Погнали, Жане. Всеодно нічого путнього тут на нас не чекає.