Читати книгу - "Дівчина на одну ніч, Ірина Романовська"

Лікоть горить від його дотику. Ми стоїмо так близько, що я боюсь дихати. Розглядаю чіткі риси його обличчя, розрізняю відтінки зелених очей. Помічаю шрам над правою бровою та поодинокі родимки на щоках.

Серце стукає вдвічі швидше. Він дивиться на мене з цікавістю, але, схоже, не пригадує, що ми вже сьогодні зустрічалися.

— Іти зможеш чи краще провести? — Запитує прямо, затримуючи погляд на моїх голих ногах. — Куди тобі?

— Так, я… Не знаю, — розгублено бубоню. Вуха червоніють від збентеження. — Тобто ні, мабуть. Тут відбувається конференція з фінтеху, мені треба зареєструватися. Я сьогодні виступаю із доповіддю.

— О, зрозуміло, — голос незнайомця звучить м'яко, але в ньому прозирає ледь чутне глузування. Здається, йому участь у тутешньому заході не здається такою аж важливою, як мені. — Що ж, пішли тоді всередину. Пошукаємо твою конференцію і я заодно переконаюся, що ти й справді не забилася.

— Дякую, — киваю, відчуваючи, як тіло напружилося під уважним поглядом чоловіка.

— Мене, до речі, Максим звуть, — представляється він, ведучи мене по фоє місцевого бізнес-центру.

— Поліна, — несміливо стискаю простягнуту руку, соромлячись власних реакцій.

Чоловік впевнено веде мене коридорами, пояснюючи, як влаштована будівля. Заплутані коридори й безліч дверей схожі на нескінченний лабіринт, але Максим, схоже, часто тут буває. Жодного разу не збивається зі шляху.

Він, до речі, виявляється підприємцем у сфері фінансових технологій, і інтереси його фірми трохи перетинаються з тим, про що я маю намір розповісти у доповіді.

— Дякую за допомогу, Максиме, — шепочу зніяковіло, коли ми опиняємось біля дверей потрібного мені залу.

— Ще побачимось, Поліна, — підморгнувши, чоловік неохоче відпускає мою руку.

-----

Вітаю усіх. 
Починаємо нову історію кохання ❤