Читати книгу - "Гарбузовий мармелад, Марина Тітова"

У холодильнику Яни кожного літа, за її особистою статистикою, згнивало понад пів сотні кабачків. Не те щоб дівчина їх не любила, просто руки не доходили посмажити. А ті все популярні рецепти різних закусок і страв із кабачків, які юна господинька зберігала у соціальних мережах, викликали у дівчини інтуїтивне відчуття, що їх смак їй не сподобається. Тому вона їх зберігала, щоб було, про всяк випадок, а кабачки тільки смажила, обвалявши у муці, а зрідка у збитих яйцях, та намащувала часниково-майонезним соусом і смакувала... раз у місяць два чи три овочі, а ще з десяток у сміття потрапляло...

Та легше дівчиноньці не стало, через відсутність одного виду овочів. За легендою кабачки це ясно чиї родичі! Саме гарбузові! Тепер, коли у руках Янусі був саме цей овоч вона замислюється над його долею. Згниє чи не згниє? Ось у чому питання!

Після візиту сільських родичів, Яна закотила пана гарбузяку під стіл і зітхнула тяжко. Дівчина схилялась до варіанту, що там він і знайде свій спочинок. Щось не мала натхнення вовтузитися з ним, готувати щось. Та й що з нього приготуєш? Гарбузову кашу тільки у дитинстві любила, але смаки змінюються.

Так і пролежав кабак під столом на малесенькій кухні тиждень. Однак, з появою цієї декорації Яні одні негаразди посипались. Мало того, що він їй муляв, так ще й, миючи підлогу, доводилось нагинатися та переміщувати клятий продукт, через що у дівиці спину потягнуло — довелося до невролога навіть звертатися! І на додачу, за сніданком і вечерею дівчина часто, забуваючи про його існування, била об нього свої пальці на ногах та зойкала й лаяла на чому світ стоїть.

Та зрештою, набридло все це їй. Одного вечора, на який не мала вона планів, вирішила шатенка не травмувати свою психіку ще й смородом від гниття великогабаритного плоду, тож набралася сміливості та зайшла до соціальної мережі у розділ "Збережене". Ну от і настав час, коли можна розвіяти міф, що страви зі збереженого лише зберігають, але так ніколи й не готують.

— Ну і що я з тебе зроблю? Пиріг? Смузі? А, може, крем-суп або оладки? Ех, шкода, що не відбивні. Відбивні я полюбляю більше, — говорила до пана гарбуза Яна, вишукуючи рецепт, на який він згодиться. — Гарбузове карі не хочу... Гарбузовий салат з огірками та помідорами теж сумнівна страва... Гарбузова запіканка з сиром? Хм, наче непогано звучить. Але ж я не маю молока, яке потрібно за рецептом... Кисіль із гарбуза?! Ого. Навіть таке можна з нього приготувати? Я й не знала. Але ж то, мабуть, не смачно... Хоча, солодкого я з'їла б залюбки, — бубніла під ніс собі, ніяк не зумівши визначитись.

Раптово, очі юної кухарки засяяли, а на вустах з'явилась усмішка.

— Мармелад? Чудова ідея! Саме так! З тебе вийде прекрасний гарбузовий мармелад! — нарешті Яна знайшла те, що шукала й легенько поплескала долонею помаранчевий овоч по його твердому кожушку.

Дівчині сподобалося, що для приготування мармеладу не потрібно багато різних або дорогих інгредієнтів і процес виготовлення не такий вже й складний.

Кароока першочергово склала руки в боки та з викликом поглянула на помаранчевий плід. З насолодою вже уявляла, як буде ним смакувати й скільки мармеладу вийде з цієї кількості його м'якоті. Та Яна без тижня день мармеладова королева!

Накинувши на себе бабусин фартух, який на пам'ять забрала із села свого часу, Яна облизнула свої дещо порепані вуста та потягнулася до ножів. Обрала той, що подовше та з широким лезом, як у м'ясника. Перед тим, як узятися за нарізку спробувала лезо на дотик. Гостре, але можна було б і краще... Тоді панночка дістала механічне точило з пластику та нагострила ніж. Результат їй сподобався й вона хижо посміхнулася. А тоді обернулася до кабака й повільно наблизилась.

— Ну й з якого боку тебе краще різати? Ти ж такий великий, — мовила у голос.

Підійшовши до столу, на якому величаво возвеличувався король кабаків, на мить дівчині здалося, що він затремтів. Труснувши головою, Яна усміхнулася.

— Мені тебе не шкода. Навіть не намагайся натиснути на жалість! Ну й що, що ти гарний, наче з казки? Ти мені заважаєш! — артистично й виразно заговорила до овоча.

Сталь ножа блиснула у повітрі. Замахнувшись, Яна була сповнена рішучості. Але за мить, як лезо мало б проколоти гарбузову броню, воно зависло у повітрі, а чужий голос, що пролунав нізвідки, змусив панянку завмерти.

— Не ріж! — почула кароока.