Читати книгу - "Три кохання на шляху, Айсі Дора"

Вибігаю зі шкільного двору і розпускаю волосся. Це так символічно, бо саме так я сприймаю свободу. Канікули. Невже дочекалась? Ще кілька днів і я поїду в село до бабусі. Знаю, що ви думаєте - що я городянка забула в тому селі, коли всі мої однолітки чілять на міському пляжі, або їдуть в санаторій на море чи хоча б в дитячий табір. Та я б не проміняла свого села, на всі ці пустощі, бо це не порівнювані речі. В бабусі навіть дихається по іншому. Ну як вам пояснити, коли і сама дібрати слів не можу, тож просто повірте на слово, що коли я менш ніж за тиждень, сідаю на автобус і вперше сама без батьків їду в село, - я відчуваю піднесення. 

На автовокзалі мене чекає бабуся, а в хаті свіжі пироги. Бабуся дивиться на свою Ганусю, яка «вже така доросла стала» і сумно зітхає.

- Скоро перестанеш їздити до баби. Знайдеш парубка, закохаєшся і про все і всіх забудеш.

- Ба, ну що ви таке говорите. Які парубки? Тай не подобається мені ніхто. 

- Ой, Ганусю, чи я молодою не була? Давно була та молодість, та памороки першого кохання досі пам’ятаю. 

Бабуся поцілувала мене в чоло і пішла дивитись свій серіал. 

***
Наврочила бабця, точно наврочила, бо іншого пояснення нема. 

***
В селі у мене було кілько товаришок, ще з часів моїх дитячих ігор, і хай спілкуємось ми мало, та компанія цих дівчат мені приємна і вони мені теж раді. Тож за першої нагоди біжу до них, і вже з ними їдемо на великах до рукотворного ставка. Пліткуємо, граємо в карти, купаємось і дуркуємо. А ввечері я вже коло бабусі. Сидимо на п’яточку з її подружками і я слухаю їх байки й теревені. І мені так само цікаво, як було і в день. А потім ми з бабусею заганяємо качок, курей, забираємо козу з пасовиська, купаємось в літньому душі, вечеряємо і дивимось її серіал (вона мене швидко ввела в курс справ, переказавши початок сюжету). 

Так триває кілька перших днів. І так тривало кожне моє літо, але не цього річ. А виною всьому морозиво.

Беру в бабусі гроші й чимчикую до магазина. Подружки на ставку, а в мене ці дні, тому паритись на сонці зовсім не хочеться. А от морозива хочеться так сильно, що не зважаючи на спеку прусь вгору, де на кінці вулиці знаходиться магазин. В середині темно й прохолодно. Кайф. Якби ще не ці огидні мухоловки, але ж від цих комах нема ніякого рятунку, залітають у відкриті двері магазину і влаштовують свої набридливі польоти.

Намагаюсь не звертати увагу і йду до холодильника обирати морозиво. Ставлюсь до вибору з усією серйозністю, обираючи те що смакуватиме мені і бабусі. Продавчиня вже хоче мене пришвидшити, та в приміщенні з’являється новий покупець. Хлопець бере чіпси й солодку воду, розплачується і виходить. Я намагалась не витріщатись, да в мене й не вийшло б, бо парубок впорався дуже швидко. Тут він був і от його нема. 

Купую три порції ескімо, вирішую, що одне з’їм дорогою додому. Вже передчуваю насолоду, знімаю обгортку і не відходячи від смітника, куди кинула бумажку, перший раз облизую ще достатньо холодне морозиво. Шоколад тріскається і я швиденько злизую своє біленьке морозиво, поки не розтіклось по руці. Все ж холодильники в цьому магазині слабенькі. 

- Привіт, ти напевно городська, бо я тебе раніше не бачив, - звертається до мене хлопець з магазину. Він якраз закрутив сумку з покупками навколо рами велосипеда і привітно мені посміхається.

- Привіт, - відповідаю тихенько, сподіваючись, що не замурзалась в морозиві, бо хлопець виявився симпатичним. Високий, смаглявий, зі світлим волоссям. 

- Так, до бабусі на літо приїхала.

- На ставку буваєш?

- Так. Вчора якраз була.

- А я тебе там не бачив, - промовляє з якоюсь дивною мені інтонацією. Мене, до речі, Микитою звуть, а тебе як?

- Аня.

- Ще побачимось, Аня. Я тебе запам’ятав. 

Микита сідає на велосипед і їде, а я немов те розтаявше ескімо не можу взяти себе до купи. Ну поговорили, познайомились, то й що? Чи не подія року. Подумки фиркаю і йду до дому. Скидаю морозиво в білу алюмінієву кружку з зображенням ведмежатка і їм ложкою в тіні фруктових дерев.