Читати книгу - "Німецька якість, Очерет"

 - Я працював з вашим батьком, коли ви ще малювали сороміцькі картинки на стінах сортира в коледжі, - не дав йому договорити колишній інженер. - Я приклав руку до створення всього цього, - він зробив рукою жест, що охоплював кабінет та внутрішній дворик за вікном. - А що натомість? Тепер я навіть не можу знайти собі іншу роботу, чорт забирай! Зізнайтеся, Керберг, та погана статейка про недбалого інженера - ваших рук справа?

 - Ви все самі не гірше за мене розумієте, - знизав плечима чоловік у кріслі, а його рука сповзла зі столу і потяглася до прихованої під ним кнопки виклику охорони.

 - Ще б пак, розумію! - злісно вигукнув Крантон. - Вам треба було знайти цапа-відбувайла. Горе-інженер, який припустився кількох серйозних помилок, звільнений, і тепер справа піде на лад. Ви розраховуєте кинути цю кістку зграї ваших клієнтів, щоб на якийсь час заспокоїти їх. Руки на стіл! - він раптом вихопив з кишені піджака бластер. - Не поспішайте викликати ваших головорізів, вони вам не допоможуть.

 - Ви йолоп, Крантоне, - холодно промовив господар кабінету. - Вас посадять так надовго, що ваші онуки вже встигнуть постаріти, а ви все ще будете за ґратами.

 - Мені це теж спадало на думку, уявіть собі. Але шкурка коштує вичинки.

 - Чого ви хочете? Грошей?

 - Ха! - зневажливо пирхнув чоловік на порозі. - Хочете відкупитись від мене? А через тиждень я випадково зайду до Старого Міста, де мені дадуть тупим предметом по голові. Дуже зручно... Ні, Керберг. Все закінчиться тут і зараз.

Людина зі злим обличчям, скуйовдженим волоссям і бластером у руці подивилася в очі президентові корпорації - і у того різко змінилося вираз обличчя. Напевно, вперше за своє життя, за мить до того, як потік розпеченої плазми перетворив його на шматок обвугленої плоті, герр Керберг відчув страх.

Прихована камера спостереження байдуже дивилася на сцену, що розігралася в президентському кабінеті.

* * *

Невисокий блондин, одягнений у розстелену до половини джинсову куртку і з рюкзаком за плечима відчинив двері з вивіскою “Рекламний відділ. Обчислювальний центр” і швидким кроком увірвався всередину. У приміщенні ВЦ було порожньо, лише за кутовим комп'ютером зосереджено шурхотів по клавіатурі худорлявий хлопець у чорній, з написом “Unholy Force” на грудях футболці, з рудим волоссям до пояса та рідкими вусиками.

 - Юрчику, ти якого хріна тут сидиш? - схвильовано вигукнув новоприбулий. - Новин не читав? Там таке...

 - Читав я новини, Сашко, читав, - обізвався рудий, не відриваючись від монітора. - Відвали, я працюю.

 - Юр, та ти чого?! - здивувався блондин. – Всі на вухах! Ці щури з ради директорів перегризлися за право бути новим босом. Наш головний може стати...

 - Санько, - рудоволосий дав спокій клавіатурі і розвернувся разом з кріслом у бік прибульця, - чого ти метушишся? Нам у цій воді нічого ловити. Пани б'ються - холопи стоять осторонь і не відсвічують. Іди краще сюди, глянь... це заготовка нового ролика.

 - Твою дивізію... - охриплим голосом промовив джинсовий, глянувши на монітор. - Це ж...

 - Мене або звільнять, - перебив його володар чорної футболки, - або новим начальником рекламного відділу, враховуючи поточний розклад, стану я. Ти зі мною?

 - Так! - після секундного роздуму рішуче відповів блондин.

 - Тоді падай за сусідню машину і займися звуком, я поки що підрихтую відеоряд. Вихідник зараз скину.

* * *

Отто Шмідт – людина в окулярах і з яструбиним носом – задумливо дивився на екран свого планшета, де розгорталася дія робочої версії рекламного ролика. Хлопець з довгим рудим волоссям вичікувально дивився на нього, вмостившись у кріслі навпроти.

 - Сміливо, - закінчивши переглядати ролик, видав свій вердикт яструбиноносий. - Епатажно і цинічно певною мірою, звичайно... Але має спрацювати. Ви, як завжди, на висоті, Юрію. Можете готуватися до переїзду в мій колишній кабінет.

* * *

Мешканці камери №217 Марсіанської виправної колонії скупчилися навколо екрану телеприймача. Перегляд вечірньої програми телепередач був однією з небагатьох доступних ув'язненим розваг. До натовпу біля екрана не приєдналася лише одна людина: скрутившись у позі ембріона на ліжку в кутку, він відчайдушно дивився в стіну.

 - Знову реклама, матері її ковінька, - Вулфгар Йорглафсон, рудобородий гігант, що отримав довічний термін за піратство, роздратовано стукнув кулаком по долоні. - Ану перемкніть хтось канал...

 - Стривай, Вулфе, - зупинив співкамерника Джон Маккейн, який зіграв десять років тому не останню роль у невдалій спробі заколоту в колонії на Венері. - Це проміжний рекламний блок, він п'ять хвилин йде, не більше. Чого даремно каналами клацати...

На екрані людина з борідкою та бакенбардами, одягнена у дорогий костюм, сиділа за столом і заповнювала якісь документи. У навколишній обстановці вгадувався багато обставлений кабінет "великої шишки".

 - Гаразд, - буркнув Вулфгар. - Зачекаємо.

На екрані двері до кабінету відчинилися, і перед господарем кабінету з'явився неголений і нечесаний чоловік у м'ятому піджаку.

 – Ви зламали мені життя! Я працював тут понад десять років, як ви могли!

 - Що вдієш? Закони бізнесу...

 - О, глянь, - Джон тицьнув пальцем у персонажа рекламного ролика, - на нашого терпилу схожий.

 - Та ну? - Вулфгар обернувся і глянув на людину, що скрючилася в кутку. - Наш якийсь дрібнуватий трохи поруч із цим.

Діалог на екрані продовжувався. Чоловік у кутку раптово підвівся і почав прислухатися.

 - … Хочете відкупитись від мене, а потім прибрати? Дуже зручно... Ні, все закінчиться тут і зараз!

Чоловік у м'ятому піджаку вихопив з кишені бластер і вистрілив у свого співрозмовника. Зображення завмерло, камера зробила наїзд на зброю у руці стрільця.