Читати книгу - "Скорочено Мойсей"

...На пророцькі слова їх одвіт: "Наші кози голодні!" І на поклик його у похід:

"Наші коні не куті".

На обіцянки слави й побід:

"Там войовники люті".

Коли Мойсей спробував застерегти євреїв від нового Божого гніву, Авірон звинуватив його у богохульстві. А Датан навіть домігся того, що на зборах синів Ізраїля було прийнято ухвалу, спрямовану проти Мойсея:

"Хто пророка із себе вдає, І говорить без зв'язку, І обіцяє юрбі Божий гнів або ласку, —

Той на пострах безумцям усім Між отсим поколінням Най опльований буде всіма І побитий камінням".

ІII

Настає вечір, спадає спека, "наче дощ золотий із небес, полила прохолода". Люди займаються повсякденними справами: жінки із глиняними посудинами ідутьдо криниці підскелю,діти грають у степу, з деяких шатрів чути голоси і сміх. Точаться звичайні буденні розмови:

"...Щораз менше в ягниць молока,

І ягнята ось тіцькі!

Навіть що, для ослиць не стає

Будякової паші!

Доведеться кудись кочувать

На пасовиська кращі".

Авірон радить людям податися в край Мадіан, а Датан пропонує йти ще далі, але не в край обіцяний. Раптом табором знявся великий гомін і рух. Що це? — збентежились люди. Всі повибігали з шатрів і побачили, як вийшов зі свого намету Мойсей:

Хоч літа його гнуть у каблук

Із турботами в парі,

То в очах його все щось горить,

Мов дві блискавки в хмарі.

Хоч волосся все біле як сніг,

У старечій оздобі,

То стоять ще ті горді жмутки,

Як два роги на лобі.

Мойсей іде на "широкий майдан", де біля намету заповіту лежить великий камінь, піднімається на нього, аби виголосити перед громадою слово. А громада переживає складні почуття: люди, підбурювані Авіроном і Датаном, гніваються на Мойсея, але мимоволі відчувають повагу до нього. Вони вагаються: невже ж прийдеться "розбить, розтоптать", "як гнилую колоду", того, кого "...батьки і діди звали батьком народу"?

IV

"Вчора, — промовив Мойсей, — вони, його одноплеменці, ухвалили "печать наложить" на його "язик, на душу", — але тепер він мусить говорити "усім вперекір":

"Зрозумійте й затямте собі, Ви, сліпців покоління, Що, як зглушите душу живу, Заговорить каміння".

Пророк ще раз застерігає народ від Божого гніву, адже від гніву Єгови "гори дрожать і земля подається", а людське серце, "як листя в огні, за-шкрумить і зов'ється".

Мойсей переконує людей, що, прагнучи руху, він виконує наказ Єгови, бо якби не Божа воля, євреї і досі б "гнули шиї в Єгипті". Пророк порівнює єврейський народ з Божою стрілою, яка повинна летіти в намічену ціль:

Бо Єгови натягнений лук,

І тетива нап'ята,

І наложена стрілка на ній —

І то ви є стріла та.

Як стріла вже намірена в ціль,

Наострена до бою,

Чи подоба стрілі говорить:

"Я бажаю спокою"?

V

Аби люди краще зрозуміли Мойсея, він розповів їм казку—алегорію. Колись усі дерева зійшлися на "широкім роздоллі" і стали вибирати собі короля, щоб "і захист ...з нього, і честь, і надія, й підмога" були.

Дерева стали благати посісти трон ліванський кедр, але той відмовився, бо і без цієї корони він "окраса землі і корона Лівана".

Дерева звернулися тоді до пальми, та й вона не схотіла царювати:

"Мало б сонце даремно мій сок Вигрівати щоднини? Мого плоду даремно шукать Око звіра й людини?"

"Хай царює, хто хоче, у вас..."

Дерева почали вже умовляти рожу, а вона й без корони — "цариця ростин, преподобниця Божа". Всі просили дуба, але він "...жолудьми все зайнятий", березу — а вона

...Панна в білому шовку, Розпуски свої коси буйні, Тужно хилить головку.

Нарешті хтось наче жартуючи запропонував зробити королем терен, і дерева прийняли цю пораду. Терен згодився стати королем і охоронцем лісового царства:

"Я ні станом високий, як кедр, Ні, як пальма, вродливий, І не буду, як дуб, самолюб, Як береза, тужливий. Здобуватиму поле для вас, Хоч самому не треба, І стелитися буду внизу, Ви ж буяйте до неба".

Терен обіцяє бути "...зайцю гніздом, Пристановищем птаху, Щоб росли ви все краще, а я Буду гинуть на шляху".

VI

Мойсей закінчив казку.