Читати книгу - "Вояки"

Відвага не завжди має зброю, прапор чи хоча б ноші. Відвага — це коли авіаційний лікар ВМС Ангус Руперт літав униз головою із зав’язаними очима, випробовуючи вібраційний костюм, який дає змогу пілотам, якщо вони засліплені чи дезорієнтовані, керувати літаком, покладаючись на відчуття. Це коли лейтенант-командер Чарлз «Швед» Момсен салютував глядачам, занурюючись у Потомак, під час випробовування першого дихального пристрою для евакуації з підводного човна чи коли капітан Гершел Флауерз із Лабораторії медичних досліджень армії США ввів собі отруту кобри, щоб дослідити можливість виробити імунітет до неї. Іноді відвага — це не більше ніж готовність мислити не так, як оточення (за конформістської культури це не так уже й просто). Відвага — це коли під час Першої світової війни медик Вільям Баер рятував кінцівки і життя поранених, запускаючи личинок у рани, щоб ті їх вичищали. А також коли доктор Герман Мюллер зголосився, щоб йому ввели трупну кров задля випробовування безпечності переливання крові загиблих пораненим — таке практикували на полях боїв Іспансько-американської війни.

Героїчні вчинки — не завжди серед вибухів. Іноді маленькі тріумфи та добрі серця змінюють історію. Іноді курка може врятувати людське життя.

1. Друга шкіра

Що вдягти на війну

АРМІЙСЬКИЙ КАПЕЛАН — ЛЮДИНА ТКАНИНИ[7], але якої тканини? Якщо подорожує з польовим артилерійським підрозділом, він — людина середньовогнетривкої віскозно-нейлонової тканини з домішком двадцяти п’яти відсотків кевлару для додаткової зносостійкості та з репелентом, що відстрашує комах. Якщо у танку, то він — людина номексу, тканини високої вогнетривкості, але задорогої для повсякденного носіння. За відносної безпеки великої військової бази капелан — людина 50/50 нейлоново-бавовняної тканини, з якої шиють і стандартну польову уніформу армії США, і камуфльовану рясу, що висить у його кабінеті в Натіцьких лабораторіях.

Повна офіційна назва комплексу, відомого як Натік або Натіцькі лабораторії, така: Натіцький центр досліджень і розроблень солдатського спорядження армії США. Усе, що солдат надягає, що їсть, на чому спить, де живе, розроблено або принаймні випробувано в цьому центрі. За роки існування (у різних інкарнаціях) з Натіку вийшли самонагрівні парки (зимові куртки), гранульована кава, гортекс, кевлар, перметрин, прихована натільна броня, синтетичний гусячий пух, рекомбінантний павучий шовк, реструктуровані стейки, стерилізована опроміненням шинка та шоколад для аварійних пайків з домішкою керосину, щоб нікому не захотілося ним просто поласувати. Натіцькі капелани, своєю чергою, винайшли портативні сповідальні, контейнеризовані каплиці та просвіри з подовженим терміном зберігання[8].

Сьогодні в Натіку комфортні 68 градусів[9]. Водночас, залежно від того, що саме зараз випробовують у Доріоті, там може бути мінус 70 градусів зі снігом, що летить майже горизонтально, чи 110 градусів у тіні[10]. Коли 1954 року комплекс відкрили, кліматичні камери Доріо[11] були його центральною спорудою. Більше не посилатимуть вояків на Алеутські острови в протічних, неізольованих черевиках чи в екваторіальні джунглі без протицвільних наметів. Щоб воювати, солдатам потрібні не тільки повні шлунки[12], а ще й пальці на ногах і руках, та й виспатися не завадить.

У наш час снігові та дощові машини віддають в оренду «Л. Л. Бін» чи «Кабела’з», коли треба випробовувати військовий одяг. Адже армія США дуже хоче, щоб усі елементи уніформи були надійні. Якби це було можливо, вона воліла б одягати чоловіків та жінок, які в ній служать, в уніформу, що захищала б від усього, з чим можна стикнутися в сучасному бою: вогню, вибухівки, куль, лазерів, отруйних речовин, сибірської виразки, піщаних бліх. Армія США хоче, щоб та сама уніформа однаково добре зберігала прохолоду і сухість за спеки, витримувала безжальні умови польових пралень, була приємна на дотик, мала б гарний вигляд, а ще відповідала б бюджету. Мабуть, легше розв’язати конфлікти на Близькому Сході.

Почнімо з будівлі 110, як її тут усі називають. Офіційна назва — Об’єкт термічних випробовувань Веллетт — надає якоїсь французької кокетливості смертельним вибухам та опікам. Головний технолог з текстилю — шикарна струнка жіночка років п’ятдесяти, дуже приємної зовнішності, сьогодні вдягнута в кремову, плетену з вовни туніку. Мені здалося, що вона і є Веллетт. А потім вона заговорила, і її бостонська вимова просто різонула вухо. Це Ауербах, Марґарет Ауербах. Та тут, у 110-й, вона просто Пеґґі, або «богиня полум’я».

Коли комусь здається, що створено тканину з покращеною вогнетривкістю, зразок передають Ауербах для випробовувань. Дехто надає клаптики, дехто оптимістично відправляє цілі рулони. Та щоб зруйнувати сподівання, може вистачити пасма ниток. «Подивимось, чим нашим хлопцям, може, доведеться дихати», — каже Ауербах і нагріває кілька сантиметрів нитки до 1500 градусів[13]. Випари, що при цьому утворилися, вивчають за допомогою газового хроматографа. Вогнетривкі тканини, принаймні деякі, обробляють хімікатами, що виділяють тепло. Ауербах треба впевнитися, що ці речовини не небезпечніші за полум’я.

Коли нетоксичність тканини встановлено, Ауербах береться до випробовування її здатності зупиняти вогонь. Частково це робиться із застосуванням «великого страшного лазера» (так написано на приліпленому до нього стикері). Ауербах розміщує зразок у прицільному пристрої лазера. А тепер найцікавіше. Щоб увімкнути лазер, треба натиснути на велику червону кнопку. Промінь калібрується так, щоб видавав у зменшеному масштабі сплеск енергії, характерної для бомби бойовиків — саморобного вибухового пристрою розміром як чашка для чаю. Сенсор, що міститься позаду зразка, вимірює, скільки теплової енергії пройшло крізь зразок, і видає цифри, що показують, який захист дає тканина і опік якого ступеня дістане той, хто в неї вдягнений.

Ауербах вмикає вакуумну помпу, і зразок щільно пристає до сенсора. Це робиться задля наближення до ефекту вибухової хвилі, маси згущеного повітря, що рухається з високою швидкістю і може розчавити людину. Трохи слабша вибухова хвиля притискає одяг до шкіри, що може призвести до збільшення переданої теплової енергії та викликати сильніший опік. Одна з виграшних властивостей тканини «Дефендер М» (Defender M), з якої виготовляють вогнетривку армійську польову уніформу (Flame Resistant Army Combat Uniform — FR ACU; солдати називають її «фрек ю» (frack you)[14]), — під час горіння вона пухирем віддувається від тіла.

Недолік тканини «Дефендер М» — вона легко рветься. (Над цим працюють.) Те, що робить її комфортною в спекотну погоду, також її і послаблює, адже вона складається переважно з віскози, що вбирає вологу та має низьку «міцність у вологому стані». Якщо