Читати книгу - "Державець"

Ще один непоганий засіб — це закласти в одному чи двох місцях військові колонії, це щось на взір ключа до цієї країни; треба або чинити так, або тримати там багато кінних людей і піхоти. Колонії обходяться Державцеві недорого, він засновує й утримує їх без усяких видатків або з дуже невеликими і гнітить цим лише тих, у кого забирає землі й оселі, щоб віддати їх новим поселенцям, себто зникому частину жителів цієї держави; до того ж потерпілі порізнені й убогі, шкодити Державцеві вони не можуть ніяк. Усі інші, з одного боку, не скривджені і тому легко заспокояться, а з другого — вони бояться провинитися потерпаючи, як би з ними не сталося те саме, що й з пограбованими. Отож, повторюю, ці колонії нічого не коштують, вони надійніші, образ од них менше, а потерпілі не можуть шкодити, адже, як сказано, вони вбогі й порізнені.

Взагалі треба затямити, що людей слід або жалувати, або винищувати, оскільки вони мстяться за легкі кривди а за важкі мститися не можуть, тому кривда, яка завдається людині, має бути така, щоб уже не боятися її помста.

Якщо ж замість військових колоній тримати в країні війська, то вони обходяться куди дорожче, оскільки охорона поглинає всі прибутки цієї держави; таким чином, завойоване завдає Державцеві шкоди і гнітить куди більше, бо вся держава страждає від пересування і постоїв володаревого війська; цей тягар кожен спізнає на собі, і кожен стає ворогом Державцеві, а це вже вороги, які можуть шкодити, бо вони хоч і розбиті, але залишаються в себе вдома.

Отож-бо ця охорона принаймні настільки ж даремна, наскільки корисне заснування колоній.

Той, хто панує в чужій країні, повинен, як уже говорилося, стати проводирем і оборонцем маленьких сусідніх князьків, усіляко постаратися послабити в ній сильних людей і остерігатися, щоб під якимсь приводом у країну не вступив чужоземний володар, такий же сильний, як він сам, такого чужинця завжди закличуть невдоволені через непомірне честолюбство або через страх. Так, відомо, що етодійці закликали римлян до Греції. Взагалі хоч би яку країну римляни захоплювали, вони робили це на заклик тубільців.

Світова річ така, що не встигне могутній чужинець вступити в країну, як усі в ній найслабкіші пристають до нього з заздрості до тих, хто раніше був сильніший за них.

Щодо цих найслабкіших, то залучити їх на свій бік можна завиграшки, бо вони всі разом одразу ж поспішають злитися з державою завойовника. Йому треба тільки пильнувати, щоб вони не надто вбилися в колодочки. З їхньою допомогою він власними засобами легко може принизити сильних і залишитися повним господарем країни. Хто не залагодить цієї справи як слід, швидко позбудеться набутих володінь, а поки вони в його руках, його чекають безконечні внутрішні труднощі й турботи.

Римляни в захоплених ними провінціях добре дотримувалися цих правил, засновували військові колонії, брали під крило слабкіших, не розширюючи їхньої влади, приборкували сильних і не допускали впливу чужоземних царів. Я хочу обмежитися лише прикладом однієї країни — Греції. Римляни підтримували ахейців та етолійців, сплюндрували Македонське царство, вигнали Антіоха. Проте, незважаючи на заслуги ахейців та етолійців, римляни не дали їм змоги розширити ці держави. Так само ніякі умовляння Філіппа не схилили їх заприязнитися з ним, не урізаючи його влади, а могутність Антіоха не могла змусити римлян погодитися на те, щоб він здобув у цій країні якісь володіння. Римляни в цих випадках діяли, як мають діяти всі мудрі правителі, які повинні зважати не лише на заколоти уже наявні, але й можливі в майбутньому, запобігаючи їм якнайретельніше; адже легко зарадити, коли бачиш здалеку, але якщо вижидати, поки події підуть близько, то давати ліки буде вже пізно, бо недуга стала невиліковна. Тут відбувається те саме, що, за словами лікарів, буває при сухотах, які спершу легко вилікувати, аж важко розпізнати, а з плином часу, якщо їх зразу не втявшій і не лікували, хворобу легко розпізнати, але ваш зцілити. Те саме буває і в справах держави: розрізняючи здалеку майбутнє лихоліття, що дано, звісно, лише мудрому, можна швидко йому зарадити, але якщо, не зрозумівши його вчасно, дозволити злу розростися до того що його узнає всякий, тоді ради більше нема. Тому римляни, такі далекоглядні щодо ускладнень, завжди з німи справлялися і ніколи не давали їм накопичуватися, аби лиш уникнути війни. Вони знали, що війна, яка не усувається, а тільки відкладається, вигідна ворогові. З тієї ж таки причини вони хотіли провадити з Філіппом та Антіохом війну в Греції, щоб не довелося воювати з ними в Італії; вони могли тоді ухилитися і тої, і тої війни, але не побажали. Їм ніколи не подобалися слова, які не сходять з уст сьогочасних наших мудреців: «тішитися благом виграного часу»; навпаки, вони чекали цього блага лише від своєї зваги і передбачливості: час жене все перед собою і може принести добро, як і зло, зло, як і добро.

Та вернімося до Франції і погляньмо, чи вжила вона бодай один якийсь захід з усіх указаних вище. Я говоритиму про Людовіка, а не про Карла, бо він довше утримував свої володіння в Італії і хід його дій тому ясніший: ви побачите, як він робив протилежне тому, що треба було робити, для утримання чужої йому держави.

Король Людовік був закликаний до Італії честолюбством венеційців, які хотіли завдяки його навалі захопити половину Ломбардії. Я не збираюся осуджувати цю постанову короля; оскільки він намагався утвердитися в Італії а друзів у цій країні він не мав, і, навпаки, всі двері були для нього закриті через поводження короля Карла, — Людовік мусив брати собі спільників де тільки міг, і, певне, задумана справа вдалася б, аби не допустився король маху в інших своїх заходах. Захопивши Ломбардію, король одразу ж повернув собі вагу, втрачену Францією через Карла. Генуя здалася, флорентійці стали його союзниками маркіз Мантуанський, дук Феррарський, дім Бентівольйо, графиня Форлі, правителі Фаенци, Пезаро, Ріміні, Камеріно, Пйомбіно, міста Лукка, Піза, Сієна — усі наввипередки пропонували йому свою приязнь. Тепер венеційці могли нарешті побачити нерозсудливість ухваленої ними постанови: бажаючи захопити дві місцевості в Ломбардії, вони зробили короля паном двох третин Італії. Подивіться ж, як легко було королю зберегти свою вагу в Італії, якби він дотримувався згаданих засад, а саме: забезпечив би