Читати книгу - "Особливе призначення, Катерина Лилик"

— Пропоную скористатися окулярами доповненої реальності та переглянути презентацію, — продовжував доповідач.

У залі на мить  заметушилися.

Веремія ж незворушно поклав свою  валізку на бік та клацнув замками.  Мовчки витягнув зсередини папку,  під нею знаходився  пістолет. Вже з глушником. Поряд невеличкий бокс з впаяним кодовим замком. 

— Спочатку ввімкни Чистку , — прозвучало в навушнику, — потім можеш просто не встигнути. Буде обмаль часу.

“Так кеп”.

Власне, цікавив бокс. Просиліконеним механічним пальцем чоловік  без зусиль  зрушив кілька цифр на рухомому циферблаті. На темній поверхні  одразу пішов зворотний відлік. У нього дві хвилини. Мало.

— Шановні партнери, а зараз прошу до слова представника наступного претендента на оренду  муніципальної землі. Пане Веремія Бийвус, прошу сюди…

 — Можете залишатися в доповненій реальності, ми не будемо з неї виходити, — порекомендував Веремія.

Він безмовно роздер  різким рухом кнопки, вздовж правого рукава, та скинув піджак. Оголив  кібернетичний протез, більше схожий на маніпулятор термінатора, ніж кінцівку посередньої людини.

 Демонстративної вистави ніхто не помітив. Більшість людей залишилися  в окулярах, хто з даними, а хто з персональними повідомленнями перед очима. Всі чекали  “Ві-аР”, доповнену реальність.

Можна було не квапитися і не ховатися. Без будь-яких пересторог зайняти  місце доповідача.

Тож Веремія потягнув з валізки пістолет та востаннє відзначив показник циферблата.

— У нас не так багато часу, тож почнімо. — діловито промовив він, наводячи зброю поперед себе, на присутніх. 

У відповідь абсолютно спокійна публіка.

Блаженна овеча тиша.

В ту мить, як цифри на боксі добігли кінця, всередині, на ногах  залишився лише будівельний магнат  Веремія Бийвус. Інші лежали навкруги, на стільцях, під столом, біля прозорої стіни. Кольорова камера лиш зафіксувала надмірну кількість червоних кольорів, потьоки та бризки.

Електромагнітний імпульс вдарив  довкола як тільки рахунок  на поверхні бокса добіг до нуля. Голографік з обличчя Веремії  зник тієї ж миті, оголив спотворене металевими заплатками та шрамами  обличчя убивці.

 Вбудовані блоки пам'яті відключилися і перестали слухатися високотехнологічні протези рук та ніг. 

Веремія  схилився, беззвучно роззявив  рота в спробах видавити з горла хоч щось… Крізь власний здивований  переляк і шок.