Читати книгу - "Чорний романтик Сергій Жадан"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Якось-таки ти виріс в цій шпарці поміж держав,
притулків, монархів, анархів, жидівських громад, республік,
стримуючи зубами язик, щоби не так дрижав,
ти завжди сприймав спілкування передумовою куплі-
продажу свого ближнього, тож за першої нагоди
наважився позбутися пут, котрими тебе в'язали,
тобто змінити провалля Сходу, серед якого вижити був не годен,
на збудовані значно західніше залізничні вокзали.
І потім, підстрелений на кордоні, ти, що вже мав потонути давно,
все ж тримав у пам'яті небо, котре здавалося чистим,
і надійно сховані золоті червінці, які тягнули на дно,
зводячи на пси твій потяг вирватися за межі Вітчизни.
Власне, це був, скоріше, заплив, аніж втеча.
З обох берегів лише прикордонники, затримавши хід,
дивились, як повільно тебе розвертала течія,
ніби церкву, — головою на Схід.
Це свого роду деміфологізація (може, мимовільна) героїчного мотиву втечі як акту свідомого доленосного вибору (згадаймо, втеча — це ціла епоха в історії СРСР, це політичний виклик, етичний канон!) — якась у ньому несправжність, здрібнілість, хоч лещата історичних обставин українського існування у «шпарці поміж держав…» — таки справжні й упізнаванні.
У циклі «Казанова» тьмяний уявний образ (власне, поголос імені) сакрального спокусника став персонажем циклу, ностальгійним подразником для імпровізування кількох психологічних варіацій уявної ризикованої (або й сентиментальної) пристрасті — вже доволі демократичного (плебейського) формату, в сірих лещатах сучасного великоміського побуту… Добре, що є ця вічна ностальгія за віртуозним спокусником Казановою, чиє благородно-хиже мистецтво обдаровує його жертв незабутніми переживаннями та робить їм честь, — а не тільки страх перед нерозбірливим і невдячним Чикатилом або п'яним азартом трахкачів…
Тим часом Жаданів Будда в однойменному хіті — це наш степовий клон легендарного індійського принца Сідхартхи Гаутами, засновника буддизму, що принагідно прикинувся козаком Мамаєм (нам догоджаючи або нас вивищуючи?) і никає чумацькими шляхами разом із мандрованими дяками, не оминаючи, звісно, корчем, в яких радо «заливає» про власні подвиги: «Хоробрий Будда зупиняв ординців, Лякаючи пеклом, обіцяючи карму…» (У пізнішій прозі Сергія Жадана не раз зустрінемося із саркастичною інтерпретацією проповідницьких походеньок українських самобуддистів, що намагалися обжити спорожнілий пострадянський духовний простір.) У кількох, скажімо, куплетах коротко і, припускаємо, спрощено розповідано про віхи степового буття мамаїзованого Будди. Таке враження, що він не дуже обізнаний з українською історією та ментальністю степовиків, навіть не пройшов короткого курсу лекцій в тодішній Літній школі українознавства при КДУ, на диво профанно ставиться до нашого, сказати б, сакрального:
Будда сидів на високій могилі,
Будда споглядав будяків цвітіння.
Навколо степи і баби похилі,
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чорний романтик Сергій Жадан», після закриття браузера.