BooksUkraine.com » Шкільні підручники » Маруся Чурай 📚 - Українською

Читати книгу - "Маруся Чурай"

174
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Маруся Чурай" автора Ліна Костенко. Жанр книги: Шкільні підручники / Класика. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 ... 22
Перейти на сторінку:
не є. Вона у нього розум відіймила, але було це не тепер, колись. А як вона була йому немила, то хто ж його присилує: женись! Вона ж, дурна, чогось була топилась, по тому ще й заслабла і злягла. А я кажу: чого ти причепилась- Чи ти його у власність набула- А він такий, що він брехать не буде. Грицько був чесний, не якийсь бабій. Він сам казав, що вже її забуде. У домі в нас він був уже, як свій. Оце увосень мали ми побратись. Помщаючись, пропала ж і сама. Вже тато наш і на весілля втратились, а Гриць умер... а Гриця вже нема... — В такому разі будемо відверті,— сказав суддя,— бо тут не до прикрас. Чого ж тоді він в ніч своєї смерті таки у неї був, а не у вас- Тоді Вишняк, жалóсний за такую тяжку зневагу дому свойого, просив дочку не спитувати більше. Галю спочутливо одвели баби в бабинець, сплакану, понєваж при кождім ділі свій бабинець є. Суддя поглянув на підсудну лаву: — Що скаже нам убивниця на се- Вона ні слова не сказала праву. Стоїть. Мовчить. І дивиться. І все. Тоді сама Бобренчиха, вдова, суду сказала у тії слова: — Мовчить, бо стидно. Бачив бог із неба. Я знаю все, так наче там була. В ту ніч вона сама його до себе, розпутниця, обманом затягла. Яка стоїть немов свята та божа. Ото така вже вдача потайна. Бо на обличчя з янголами схожа, але в душі — то чистий сатана. Якби я вам про неї розказала, що говорив про неї хто кому! Вона в Полтаві світу зав'язала хіба Грицькові тільки одному-! І осінило раптом Горбаня: — А може, то було якесь дання- Якесь чар-зілля або привороти, і він не зміг його перебороти. Тому й зайшов од Галі до Марусі, улігши тій диявольській спокусі. А зілля річ, ви знаєте, капризна — тут воно чари, тут воно й трутизна. Суддя сказав, що випадки були. Комусь колись чогось там підлили. Було це діло досить голосне, і сліз пролито більше як доволі. І все ж є щось не до кінця ясне: чи не було чиєї злої волі- В цих справах поруч — правда і брехня. — Я, як суддя, вважаю особисто, чи це була отрута, чи дання, а в кожнім разі це було убивство. Горбань сказав, що й сумніву нема. Звичайно, вбивство. Та іще й нецнóта. Він, як Горбань, вважає зокрема: їй треба дьогтем вимазать ворота! (Тут принагідно варто зауважити, що дьогтю він мав, справді, предостатньо, оскільки він, як виявилось потім, "з комори мєской потай дьоготь крав", за що і був поставлений пред врядом. А втім, і згодом він ще війтував. І вже аж гетьману Дем'яну Многогрішному уже аж на полковника Жученка устиг іще й "крамулку" довести). Пушкар сказав, що так-то воно так. Не шануватись дівчині негоже. Але ж і з Гриця добрий був лайдак. Тут, товариство, дьоготь не поможе. Бо незалежно, що то за пиття і що там мовить злість тисячоуста,— не хто ж, а він звів дівчину з пуття. І то була любов, а не розпуста. Тоді вдова Бобренчиха озвалась: — Та вуха ж в'януть на таку олжу! Вона сама Грицькові нав'язалась. — В який би спосіб- — Зараз розкажу. Було це, люди, на Петра Капусника, якраз на самий сонцеповорот. Я мала, люди, сина не розпусника. Він шанував і хату, і город. Коли ж вона його причарувала, він як сказився, геть одбивсь од рук. Хай вам розкаже Процик Кулевара, Семен Капканчик і Ромашко Струк. Він перестав ходить на вечорниці, не зачіпав дівчат і молодиць. А все ходив до тої чарівниці, недарма в річці топлять чарівниць. Вона його їднолітка, панове. Пора кебету мати на плечах. Я вже й варила зілля полинове, щоб мій Грицько від туги не зачах. А він — весь там! Якраз перед походом не спалося мені, як на біду. Грицько устав та шась поза городом. А я тихенько назирці іду. Отож спинилась по той бік цибулі. А там вже луг, роздолля для бджоли. Стою собі та й думаю: а дулі, щоб ви мене круг пальця обвели. Взувачки мала, постільці свинячі, щоб не шамтіло — шерстю догори. Трава ж м'якенька... Коли щось манячить од Чураїв, туди, в осокори. А вечір темний. Хмари як повісма. Гора шумить... Було перед дощем. Вона ж на шиї так йому й повисла! — то я собі й засіла за кущем. Хтось засміявся якось недоречно Мартен Пушкар бровою ворухнув: — Вчинили ви, сказати б, нестатечно. Який вас біс на тоє подоткнув- — У мене син одинчичок, панове, і запечалля на душі одне, одна у серці шпичечка тернова, — не дай же бог, у прийми дремене! — Ну, добре, як воно вам ув охоту, то діло ваше, хоч воно і гріх. Ви, мати, знавши отаку нецноту, чого тоді ж не розлучили їх- — Щоб у заміжніх погубив підметки- Чи, як чернець, скоромився мирським- Чи щоб пішов до Таці Кисломедки, котра тягалась бозна-де і з ким! Тут як підскочить Таця, як змережить, шумка спідниця, з десяти аршин: — Орихно, трясця мене держить! Ти хоч на мене, суко, не бреши! — Це я брешу-! Особи урядові, та хай же бог усю мене, як є, як щось отут збрехала я судові і на душі й на тілі обіб'є! Я прόшу о святую справедливість! Вдові звеліли сісти й не клясти. АТаці за губи неповстягливість Два хунти воску в церкву принести. Насилу втихомирилась кобітка. По тόму був припозваний за свідка. Семен Капканчик, хлопець непитущий, з котрим Грицько був приятель найдужчий. Звеліли ми Капканчику Семену казать судові правду нестеменну. І він сказав: — Тут кожен щось говоре. Вже той Грицько чутками так обріс. Ну, бо кому якого батька горе- Чужа душа — то, кажуть, темний ліс. Ось тут і суд на тому зупинився, що знали ж всі, і Галя не глуха, що сватав ту, а в тої опинився. А хто із нас, як кажуть, без гріха- Це як у пісні: "Ой у полі три криниченьки. Любив козак три дівчиноньки, чорнявую та білявую, ще й рудую препоганую". І було йому дуже сутужно. Рудої, правда, не було. Була чорнява та білява. Смалив до двох, то й попалив халяви. А тра було порвати все на ділі, та ще з півгоду виждати тоді. То це б сиділи в Гальки на весіллі, а не отут балакали в суді. Загомоніли люди, закивали,— що там казати, всі парубкували. І всім усе зробилося ясне, хтось і слівце сказав уже масне. Тоді устала мати, Чураїха, і сказала так: — Пане Пушкарю, полковнику полтавський, а добродію наш! Що вам маю сказати— Спасибі людям за тишу. Он сидить писар, Туранський Ілияш. Хай він мої сльози запише. Чужа душа — то, кажуть, темний ліс. А я скажу: не кожна, ой не кожна! Чужа душа — то тихе море сліз. Плювати в неї — гріх тяжкий, не можна. І чим же, чим ви будете карати моє смутне, зацьковане дитя- Чи ж вигадає суд і магістрати страшнішу кару, ніж таке життя-! Ви грамотні. Ви знаєте латину. За крок до смерті, перед вічним сном, одного прόшу: у мою дитину не кидайте словами, як багном! Притихли люди, знітилися свідки, сльозина блисла у якоїсь тітки. Відтак, уже не ставлений ніким, прийняв присягу Шибилист Яким. — Даруйте... я... незвичка промовляти, Хотів сказати річ іще таку: Марусю знаю ще із немовляти і Гриця знаю ще у сповитку. Он там сидить та бідна Чураїха. Чи на суді була вона коли- Проз їхній двір тоді я саме їхав, коли Грицька на цвинтар повезли, Чи рвала мати так на собі
1 2 3 ... 22
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Маруся Чурай», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Маруся Чурай"