Читати книгу - "Таємниця підводного човна"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Розділ 2
У якому на очах у наших героїв відбувається зухвале викрадення
Боковим зором Лановий засік — наближення катера помітили і Богдан з Галкою. Тільки Футбол лишився до цього видовища байдужим, просто походжав берегом, думаючи про щось своє, страусяче. Піддавшись поки що не зрозумілому пориву, Данило неквапом рушив у бік пірса. Богдан і Галка посунули за ним.
Тим часом катер, наближаючись до берега, швидкість не скидав. Навпаки, складалося враження — кермує ним шаленець, що шукає вдячних глядачів. Поза сумнівом, він уже бачив дітей на березі, тому виконав фігуру морського пілотажу спеціально для їхніх очей: розвернувся на повній швидкості, збуривши хвилю, при цьому катер нахилився на бік, ставши майже вертикально, — так автогонщики демонструють їзду на двох колесах. На якусь мить здалося — не втримається катер, перекинеться, доведеться гукати рятувальників. Та враз він вигулькнув з-за хвилі, тримався впевнено, повторив трюк, цього разу збільшивши коло, а коли й це вдалося — розвернувся у протилежний бік. Ось, мовляв, як я можу: і так, і так, і ось так.
Не втрималася Галка — заплескала в долоні. Знизав плечима Богдан — подумаєш. Замислився Данило — чого б це його отак викаблучуватися.
А катер уже скинув швидкість, розвернувся, неквапом підійшов до пірса. Порівнявшись із ним, зупинився, не глушачи мотор. На палубу вийшов чоловік у шортах, сніжно-білій футболці та в капітанському кашкеті, помахав рукою, явно підзиваючи їхню компанію до себе.
— Гайда? — запитав Богдан і, не дочекавшись відповіді, рушив уперед.
Данило й Галка не бачили причин, чому б їм не підійти до катера. Теж посунули, страус подріботів за ними.
Зблизька катер виявився більшим, ніж здавалося. Лановий дуже погано знався на плавальних засобах, їхніх моделях і загалом на всьому морському, цілком справедливо вважаючи себе по вуха сухопутним. Та все ж щось він та й знав, точніше — відчував.
Скажімо, роздивившись катер зблизька, Данило чомусь зробив упевнений висновок: це — військове судно. Точніше, має стосунок до військового флоту. Звичайні, так би мовити, цивільні, катери бачив хлопець багато разів — Дніпром їх он скільки плаває! Цей же чимось від уже раніше бачених катерів відрізнявся. Було в ньому щось таке бойове і загрозливе водночас. Може захистити, але здатен і атакувати.
Щоправда, зараз катер цілком мирно гойдався на воді. А чоловік у кашкеті приязно й широко посміхався.
— Здоров, орли! — привітався він.
— Добрий день, — ввічливо відповів за всіх Данило.
— А як це називається? — вирвалося в Богдана, і він тицьнув пальцем на катер.
— Що — «це»? — не зрозумів Кашкет.
— Модель яка? — діловито запитав Майстренко, всім своїм виглядом доводячи — знавець ще той, навіть видав: — Модифікація цікавить.
— Ти глянь! — здивовано вигукнув Кашкет. — Серйозний чоловік, бачу.
— Так! — Богдан ледь викотив груди.;
— Раз так — тримай кінець!
Кашкет несильно замахнувся, кинув з палуби швартовий трос. Майстренко хотів красиво спіймати — не вдалося, обтягнутий парусиною міцний кінець впав на пірс. Злий на себе через нездатність впоратися з таким надлегким завданням, Богдан зціпив зуби, підняв трос, міцно стиснув обома руками, наче збирався утримати так увесь катер.
— Молодець! — Кашкет не звернув уваги на цю дрібну осічку. — Це, хлопче, патрульний катер.
— Яка швидкість?
— Може розігнатися до п’ятдесяти вузлів, — серйозно пояснив Кашкет і замовк, явно чекаючи реакції.
Тепер Богдан закусив губу. Сам же почав розмову, тепер треба якось її підтримувати, але йому хіба що лишалося тримати трос: зовсім не знався київський хлопчина на звичних для моряків словах і термінах. На виручку прийшов Данило.
— Досить швидкісний, — промовив. — Це десь до ста кілометрів, правильно розумію?
— Так точно, — кивнув Кашкет. — Бачу, грамотний народ. Місцеві?
— З Києва.
— Не всі, — тут же вставила Галка, бо теж не хотіла мовчки слухати чоловічі розмови.
— Пташка ваша? — поцікавився Кашкет, кивнувши на страуса,
— Наша, — хором відповіли Данило з Богданом.
Але Галка і тут не втрималася — поправила твердо:
— Моя, точніше.
Перезирнулися хлопці, знизали плечима синхронно. Твоя — то й твоя. Давненько щось вони крилатого друга не ділили.
— Дражнять її як?
— Це не вона, це він, — уточнила дівчина з кісками. — І не дражнять, а звуть. У нього не кличка, а ім’я. Футболом називають, але може відгукнутися й на Футбика.
— Ти глянь! — знову вигукнув Кашкет.
— А він покататися не хоче?
— Покататися? — перепитав Богдан. — На катері?
— Атож. Не тільки його — всіх можу покатати.
— Це ж не для прогулянок судно, — зауважив Данило.
— Кажу ж — патрульний катер, бойова машина. Але хто сказав, що ви не можете здійснити на його борту свіженьку морську прогулянку?
— Бойова? — пожвавився Богдан. — Що, і зброя є?
— Оснащений — кивнув Кашкет. — Якщо тебе справді цікавить техніка, можу прочитати невеличку лекцію. Модель називається «Мангуст». Сьогодні це чи не найкращий із усіх відомих, багато в чому перевершує західні. Особливо — всякі там американські. Є два кулемети, за потреби можна прилаштувати ракетний комплекс. За великим рахунком, це така маленька швидкісна морська фортеця.
— Прямо так і фортеця! — скептично промовила Галка.
Дівчині з кісками далі було нудно слухати це все — вона мала всі підстави вважати подібні розмови суто хлопчачими. Принципово ніколи не цікавилася нічим, хоч трохи пов’язаним із війною, армією та флотом, не дуже любила історії про амазонок та жінок-воїнів: коли вже на те пішло, подобалися Галці життєписи княгинь, королев, інших видатних жінок, що володіли світом, не беручи для цього зброю до рук. А морем вона б справді прогулялася — ось лиш уявляла себе не на військовому патрульному катері: вабила дівчину яхта під вітрилами.
— Можете перевірити. Час є, покатаю з вітерцем. То як, уперед?
Тепер Данило з Богданом глянули на Галку. Хоч нудьгували до цього моменту однаково, проте відчули обоє — не дуже щось дівчині до душі ця пропозиція. Не вабить її військовий катер, чи боїться вона, хтозна. Не змовлялися хлопці, проте й не уявляли навіть: щойно в голови зайшла однакова думка. Що робити, якщо Галка відмовиться, — самим не погоджуватися, за компанію, чи все ж таки плюнути, лишити її на березі, хай далі тиняється, мов неприкаяна.
— А кулемети покажете? — поцікавився Майстренко.
— Навіть потримати дам. Стріляти — ні, — тут же попередив Кашкет. — Але якщо в кого є фотоапарат, навіть у телефоні, — клацнемо на пам’ять. В школі вчитеся?
— Аякже!
— Хто з ваших однокласників тримав військовий кулемет? Отож-бо!
Пропозиція
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємниця підводного човна», після закриття браузера.