Читати книгу - "Крівава Книга Ч. 2. Матеріяли до польської інвазії (оригинал)"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
3. Не можна також прикладати до сього випадку приписів гаґської конвенції, бо в часі, коли була за-ключена та конвенція, Польща не істнувала як держава.
4. Польща являється тільки Фактичним мілітарним окупантом Галичини, якої сувереном є держави антанти (арт. 91. договору в Сан-Жермен).
Тому Рада Союзу Народів рішає предложені їй домагання дотично правного становища Східної Галичини і відносин у тім краю відступити Раді Амба-садорів.“
Отсим рішенням Рада Союза Народів ствердила, що суверенні права над Східною Галичино*пале-жать до головних держав антапми, та що Польща а тільки мілітарним окупантом Східної Галичини.
Таке є правне положення Східної Галичини зі становища міжнароднього права.
З сього всего ясно виходить:
Польща повинна трактувати Східну Галичину як окрему територію, яка не е частю польської держави.
Мешканці сеї території, без ріжниці народности і віроісповідання, повинні бути трактовані як громадяни своєї території, себто громадяни Східної Галичини, окремі від громадян польської держави.
Власть польської держави повинна мати в Східній Галичині инший характер як в Польщі: в Польщі вона е суверенна, в Східній Галичині Польща е тільки мілітарним окупантом з уповажнення Найвисшої Ради.
Закони польської держави не повинні розтягатися на територію Східної Галичини.
Польське правительство повинно управляти Східною Галичиною на основі законів, які обовязували перед польською окупацією; шанувати попередно набуті права як одиниць так народностей і віроісповідань; трактувати мешканців краю, без ріжниці народности віроісповідання, як рівних перед правом.
Словом, Східна Галичина повинна бути управлю-вана як окрема територія, якої будучність ще не рішена і в якій не можна заряджувати нічого, що ту будучність передрішалоби.
Міродатними при сім повинна бути воля та ін-тенції Найвисшої Ради, висловлені в її рішенню, і приписи міжнароднього права.
2. Становище польського правительства.
Як уже зазначено на вступі, між правним положенням Східної Галичини, означеним в рішенню Найвисшої Ради, і тим дійсним станом, в якім вона знаходиться тепер під польським режімом, панує пропасть.
Польща трактує Східну Галичину як часть польської держави, в якій одначе тільки Поляки користуються повнотою громадянських прав, а Українці є виняті з під права.
І. Твртпорія і назва. Назва „Галичина“ історично прислугує тій українській території, яку тепер називаємо „Східною Галичиною“.
Коли при поділах Польщі одержала Австрія Західну Галичину, якої історичною назвою е „Малопольща“ і Східну Галичину, якої історичною назвою е „Гали1 чина“, розтягнула назву „Галичина“ на ті дві території, які злучила в одну провінцію. Від того часу українську часть сеї австрійської провінції (властиву „Галичину“) почали називати Східною Галичиною, польську часть („Малопольщу“)—Західною Галичиною.
ч
Західну Галичину Найвисша Рада признала дефінітивно Польщі, а саме рішеннем з 8. грудня 1919; в Східній Галичині Польща б тільки тимчасовим окупантом.
З сього ясно виходить, що коли Західну Галичину Польща має право адмініструвати як часть польської держави, то Східну Галичину має вона обо-вязок адмініструвати як окрему тери-торіяльну одиницю.
Одначе Польща трактує цілу давню австрійську провінцію Галичину (Західну польську і Східну українську) як часть Польщі і адмініструвала її доси одноцільно як одну провінцію, якій надала нову назву „Малопольща“, історичну назву польської Західної Галичини. Українська Східна Галичина називається тепер у Поляків офіціально „Східна Малопольща“.
На засіданню варшавського сойму 3. грудня 1920 року, ухвалено под^ити „Малопольщу« на 4 воєводства: краківське, львівське, станиславівське і тернопільське. Сей поділ має з одного боку затерти історичну і ет-ноґраФІчну ріжницю між польською Західною і українською Східною Галичиною (львівське воєводство має обняти часть території Західної Галичини так, щоб мало польську більшість); з другого-ж боку розбити історичну й національну єдність української Східної
І
Галичини, яку поділено на три воєводства: львівське, станиславівське і тернопільське.
В дискусії над сим законом посли виразно підносили, що з огляду на те, що справа Східної Галичини ще не е рішена Найвисшою Радою, Польща мусить показати рішучість і трактувати Східну Галичину як свою власність.
Словом, Польща адмініструє Східну Галичину не як окрему територіяльну одиницю, яка не належить до польської держави, а як часть польської держави.
II. Законодавство. Польський сойм уважає себе законодатною властю також для Східної Галичини і ухвалює або загальні закони з обовизуючою силою також для Східної Галичини або закони тільки для бувшої австрійської Галичини (тепер Малопильщі), які розтягаються також на Східну Галичину.
Для приміру вичислимо по кілька законів з обох катеґорій.
А. З загальних законів:
земельний закон з 10. липня 1919 p.;
закон про особисті воєнні чинитьби з 25. липня 1919;
валютовий закон з 15 січня 1920;
закон про польське громадянство з 20. січня 1920;
валютовий закон з 24. марта 1920;
земельний закон з 15. липня 1920;
соймова ухвала про примусову позичку з 16. липня
1920 р.
1 і
Б. З законів, виданих для бувшої австрійської провінції Галичини:
закон з 21. липня 1919 про зміну галицького громадського закона з 12. серпня 1866;
закон з 21. липня 1919 про знесення двірських обшарів;
закон з 21. липня 1919 про зміну галицького закона про церковну конкуренцію;
закон з 2. серпня 1919, яким уповноважнено прави-тельство обмежити право переношення недвижимостей;
закон з 24. жовтня 1919 про зміну закона про міські ради;
закон з 24. жовтня 1919 про зміну закона про повітові репрезентації;
закон з ЗО. січня 1920 про знесення галицького сойму і Краввого Виділу і утворення галицького Тимчасового Самоуправного Виділу.
Всі ті закони зміняють давню автономічну орґані-зацію бувшої австрійської провінції Галичини.
Вкінці вкажемо на висше згаданий закон з 3. грудня 1920 про поділ бувшої австрійської провінції Галичини на 4 воєводства.
III. Виконуюча вяашь. Польське правительствп видає зарядження для Східної Галичини, опираючись на законах польської держави. ,
Урядники у Східній Галичині є урядниками польської держави і складають присягу на вірність польській державі і польському народови.
IV. Судейська власть. Суди в Східній Галичині є судами польської держави і видають присуди „в імени польської Републики“
Т" Мешканці. Як уже вказано, з правного положення Східної Галичини виходить, що мешканці сього краю, без ріжниці народности і віроісповідання, повинні бути трактовані як рівні перед правом громадяни своєї території, себто громадянами Східної Галичини.
З сього випливає: Громадянство Східної Галичини і громадянство Польщі є два окремі правні поняття. Громадяни Східної Галичини не є громадянами польської держави, тільки чужинцями супроти неї; так само громадяни Польщі б чужинцями супроти Східної Галичини. Польське правительство не має права вважати якунебудь катеґорію громадян Східної Галичини громадянами Польщі і трактувати її инакше ніж инші
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Крівава Книга Ч. 2. Матеріяли до польської інвазії (оригинал)», після закриття браузера.