Читати книгу - "Подорож Досвітнього мандрівника"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
У те, що вони побачили, доволі важко повірити, навіть читаючи про це, однак майже так само складно для наших героїв було повірити власним очам. Зображення рухалось. Та це не скидалося на кіно — надто справжніми й чистими були барви, — немов простонеба. Ніс корабля врізався у хвилю, знявши цілу зливу бризок. А тоді позаду судна здійнялась хвиля, уперше відкриваючи корму та палубу, які одразу й зникли з наступною хвилею, і знову вгору зринув ніс. Тієї ж миті підручник, що лежав на ліжку обіч Едмунда, зашелестів сторінками і полетів у стіну позаду нього, а Люсі відчула, як навколо її обличчя затріпотіло волосся, наче вітряного дня. То й був вітряний день — тільки вітер дмухав із картини. І раптом цей вітер приніс звуки — шурхіт і плюскіт хвиль довкола корабля, і рипіння, і всеохопний безперервний шум повітря та води. Проте лише запах — дикий, солоний запах — переконав Люсі в тому, що це не сон.
— Припиніть, — почувся писклявий від страху і роздратування голос Юстаса. — Ви, двоє, що за дурнуватий фокус. Припиніть. Я розкажу Альберті — ой!
Двоє інших дітей були набагато більше призвичаєні до пригод, але, щойно Юстас Клеренс вигукнув «ой», вони також вигукнули «ой». А все тому, що з рами вирвався великий фонтан холодної солоної води і дітлахам перехопило подих від його удару, до того ж вони ущерть змокли.
— Я розтрощу цю огидну штуку, — закричав Юстас. А тоді одночасно трапилося кілька речей. Юстас кинувся до картини.
Едмунд, котрий трохи знався на магії, стрибнув за ним, застерігаючи бути обережним і не коїти дурниць. Люсі вчепилася в нього з іншого боку і її потягнуло вперед. І тоді ж чи то вони стрімко зменшилися, чи збільшилась картина. Юстас підскочив, щоб зняти її зі стіни, й усвідомив, що стоїть на рамі. Перед ним було не скло, а справжнє море, вітер і хвилі бились об раму, наче об скелю. Знетямившись, він вчепився в дітей, котрі разом з ним повистрибували на раму. Якусь мить вони борюкалися й кричали, та щойно їм здалося, ніби рівновагу відновлено, як велетенський блакитний вал накотився, збив гурт з ніг і потяг у море. Відчайдушне волання Юстаса обірвалося, коли він сьорбнув води.
Люсі дякувала своїй щасливій зірці за минуле півріччя, коли вона так старанно вчилася плавати. Щоправда, було б краще, якби вона повільніше гребла, до того ж вода виявилася набагато холоднішою, ніж здавалась, коли була просто намальованою. Та все ж дівчинка високо тримала голову і скинула взуття — саме так мусить робити кожен, хто в одязі потрапляє у глибоку воду. Вона навіть тримала рот закритим, а очі розплющеними. Корабель був зовсім поруч: дівчинка бачила його зелений борт, що височів над ними, і людей, котрі дивились униз з палуби. А тоді, як і слід було сподіватись, Юстас в паніці вчепився за неї, і обоє гулькнули під воду.
Коли вони знову виринули, Люсі побачила, що з борту пірнає у воду біла фігура. Едмунд, розтинаючи воду, підплив уже зовсім близько: навіть вхопив за руки верескливого Юстаса. А тоді хтось інший, чиє обличчя видавалося непевно знайомим, підтримав її за руку з протилежного боку. З корабля лунали голосні крики, з-понад фальшборту видніли чиїсь голови, додолу скинули канати. Едмунд та незнайомець обв’язали дівчину канатом. Після цього, як їй здавалось, настала довжелезна пауза, протягом якої обличчя її посиніло, а зуби заклацали. Насправді ж часу спливло небагато: довелося чекати моменту, коли дівчину можна буде підняти на корабель, не вдаривши об борт. Попри всі їхні намагання, коли мокра й тремтяча Люсі нарешті опинилася на палубі, її коліно виявилося розбитим. Потім підняли Едмунда і нарешті нещасного Юстаса. Останнім витягнули незнайомця — золотоволосого хлопця на кілька років старшого від Люсі.
— Ка-Ка-Каспіяне! — вигукнула Люсі, щойно змогла нормально дихати. І це таки був він — хлопчик-король Нарнії, якому протягом своїх останніх відвідин діти допомогли посісти трон. Тієї ж миті Едмунд також упізнав його. Всі троє з неабиякою радістю потиснули руки і поплескали одне одного по спині.
— А хто ж ваш друг? — несподівано запитав Каспіян, обернувшись до Юстаса з привітною посмішкою. А Юстас ридав, ридав набагато гучніше, ніж має право плакати хлопець його віку, всього лише трохи змокнувши, і кричав:
— Відпустіть. Відпустіть мене назад. Мені тут не подобається.
— Відпустити? — здивувався Каспіян. — Але куди?
Юстас кинувся до борту корабля, сподіваючись побачити над морем раму картини і, можливо, частину спальні Люсі. Та побачив лише блакитні, поплямовані піною хвилі та блякло-синє небо — і все це простягалося аж до виднокола. Мабуть, не варто звинувачувати його за те, що його серце впало у п’яти. Бідолаху тут таки й знудило.
— Агов, Райнельфе, — гукнув Каспіян до одного з моряків. — Принеси їхнім величностям вина зі спеціями. Після такої купелі треба зігрітись.
Він називав Едмунда та Люсі їхніми величностями, бо колись, задовго до його власного часу, вони, разом із Пітером та Сьюзан, були королями та королевами Нарнії. Нарнійський час плине інакше, ніж наш. Провівши у Нарнії сто років, ви повернетесь до нашого світу в ту ж годину того ж дня, коли покинули його. А тоді, опинившись у Нарнії, через тиждень у нас виявите, що там минула тисяча років — або лише день, або жодної миті. Доки не потрапите — не довідаєтесь. Ось чому, коли діти Певенсі вдруге повернулися до Нарнії, для нарнійців це було так, наче до Британії повернувся король Артур (кажуть, колись так воно й станеться. А я б додав: чим швидше, тим краще).
Повернувся Райнельф, несучи флягу з паруючим вином та чотири срібних келихи. Це було саме те, що треба: щойно Люсі та Едмунд зробили по ковтку, як до самісіньких пальців на ногах відчули тепло. А Юстас кривився, сичав і плювався, його знову знудило і він розревівся і запитав, чи немає тут вітамінізовано-енергетичної їжі «Вгодованець» і чи не можна б розвести її дистильованою водою, і що так чи інак, а він наполягає, аби його висадили на суходіл на найближчій станції.
— Чудового супутника привів ти нам, брате, — реготнувши, прошепотів Едмундові Каспіян. Та не встиг додати нічого більше — Юстас вибухнув знову.
— Ой! Фу! Що це в біса таке? Заберіть геть, ну й гидота.
Цього разу його здивування частково можна було зрозуміти. З каюти на кормі вийшов і
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Подорож Досвітнього мандрівника», після закриття браузера.