Читати книгу - "Джмеленя та володарка злиднів"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ні, з Цейлону до Індії переправлялися поромом, бо Цейлон — це острів. — Дмитрик був дуже розумний, як на свої молоді роки, й знав багато чого з географії.
Дзвінка зазирнула в кузов вантажівки. Там лежала пачка цейлонського чаю і кілька кленових листочків.
— А листочки нащо? — поцікавилась Дзвінка.
— А це до мого гербарію. Ти знаєш, що на нашій вулиці ростуть не тільки звичайні клени, а ще й цукрові?
— Який ти молодець!
— Якось матиму час і покажу свій гербарій. Там уже багато рослин!
— Обов’язково! А тепер, Дмитрику-Хитрику, є одна дуже й дуже таємнича справа! — Вона обійняла свого друга за плечі й повела в бік під’їзду, який з’єднував подвір’я з вулицею.
Дмитрик відразу нашорошив вуха.
— Таємнича-таємнича? — у його зелених очах загорілися цікаві вогники.
— Супертаємнича! У підвалі нашого будинку є невеличка квартира, в якій живе пані Марена. Живе вона там не сама!
— А з ким? У неї кіт, песик, папужка?
— Не котик, не песик і не папужка! Те, що живе в Марени, взагалі не схоже на жодну тварину. Воно волохате, з довжелезними лапами, однооке, з клешнями замість долонь! — Звісно, що про клешні Дзвінка вигадала. А може, ні?
— Та ти що-о? — Дмитрикові очі заокруглилися від здивування.
— Мусимо якось зазирнути в Маренину квартиру й дізнатися, хто ж у неї живе!
* * *Дверний дзвінок залунав надзвичайно пискляво. Це був найжахливіший звук дзвінка, який діти чули в своєму будинку, та що там у будинку — в цілому світі! Двері рипливо прочинилися, і з-за них визирнула пані Марена.
— Мій котик Лапка загубився, — Дмитрикове обличчя витягнулося в жалісливу міну. — Він побіг у підвал і загубився! Його часом немає у вашій квартирі? Можна пошукати?
Поки хлопчик заговорював зуби Марені, Дзвінка намагалась зазирнути в квартиру, та господиня затулила собою шпарину між дверима й стіною. Деренчливим голосом вона відповіла:
— Немає у мене ніякого кота! Якби він забіг до мене, його б відразу з’їли! Хи-хи-хи!
— Хто б з’їв? — в один голос запитали діти.
— Хто-хто? — перекривила їх Марена. — Привиди! — і з виляском зачинила двері.
— Спробуємо план Б, — прошепотів Дмитрик.
— А він у нас є? — також пошепки запитала Дзвінка.
— Уже є. Адже я не просто Дмитрик, а Дмитрик-Хитрик!
* * *Дзвінка вже кілька хвилин сиділа, не ворушачись, в кущах жасмину з протилежного боку Кленової вулиці. На верхніх гілках поміж духмяних квітів стрибали, цвірінькаючи, горобчики. Нарешті на балкон над підвальним вікном вийшов Дмитрик і перекинув через бильце велику скріпку, прив’язану до нитки. Коли скріпка опинилася біля Марениного вікна, хлопчик став розхитувати нитку, і та час від часу дзенькала об шибку. Згодом з-за штори визирнула господиня підвальної квартири, шукаючи очима джерело дзенькоту.
Дзвінка прикипіла оченятами до татового бінокля, який прихопила з дому. В Марени за плечима ті самі горщики. Згори-донизу стоять на усіх полицях!
Дмитрик постукав скріпкою об скло з іншого боку вікна. Марена й там визирнула з-за штори. І там виднілися полиці, заставлені великими горщиками.
Скріпка задзенькала посеред вікна — й ураз Марена розсунула штори! Усю стіну навпроти вікна було заставлено великими й маленькими горщиками! І на кожному з них було написано якесь слово. Зо тринадцять горщиків! А над одним з них на двох стеблинках похитувались двоє… двоє очей! Схожих на очі слимака чи равлика. От тобі й ще одна дивна тварина! Цікаво! Чудернацький зоопарк у квартирі?
Горщики й Марена знову зникли за важкими оксамитовими хвилями.
Розділ 2Негаразди в будинку номер сім
— Вже вечір вечоріє, а сміття ніхто ще не виніс! — почувся з кухні мамин голос. — От так завжди, поки когось не попросиш особисто, — мама Іванка підвищила голос так, щоб чув тато й Дзвінка, — ніхто не здогадається щось зробити!
— Та чого ти?! — заперечила їй бабця Леся. — Хто сміття на ніч виносить? Вже дев’ята година.
Дзвінка саме робила вправи з математики і, почувши розмову на кухні, вистрибнула з крісла й побігла на кухню:
— Я винесу!
Дзвінка швиденько схопила кульок зі сміттям і вибігла на сходи. Коли вхідні двері зачинились, із зали визирнув тато Гєник і збентежено запитав:
— Ви щось казали?
Гуляти самій о такій пізній годині не було великого бажання, тому Дзвінка за декілька хвилин уже повернулася. Вона весело застрибала по сходах назад до своєї квартири, дивлячись крізь вигадливо оздоблені під’їздні вікна на вечірнє місто. Дівчинка хотіла заспівати, аж раптом на сходах з’явилася тінь.
Дзвінка обережно визирнула з-за сходового повороту і побачила перед дверима її сусідів пані Марену з великим, старим, затертим і потрісканим горщиком зі своєї колекції. Тепер можна було прочитати напис на горщику: «Хороба».
По Дзвінчиному тілу побігли мурашки.
Пані Марена витягнула з кишені куртки в’язку ключів, вибрала з неї один ключ і вправно відчинила замок. Схоже, вона, як і Дзвінка, добре знала, що сусідів сьогодні нема вдома, вони пішли в кіно. За мить Марена повернулася з чужої квартири вже без горщика, зачинила двері й пішла вниз, бурмочучи під свій гачкуватий ніс:
— Недовго вам жити на таких гарних квартирах! Скоро ви продасте їх мені за безцінь.
Дзвінка сховалася в стінній ніші, де сто років тому стояла якась скульптура, й Марена пройшла донизу, не помітивши її. Лише почувши стук підвальних
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Джмеленя та володарка злиднів», після закриття браузера.