BooksUkraine.com » Пригодницькі книги » Царський пояс 📚 - Українською

Читати книгу - "Царський пояс"

166
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Царський пояс" автора Лідія Гулько. Жанр книги: Пригодницькі книги. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 ... 49
Перейти на сторінку:
то оранжевою, то жовтою, то зеленою, то голубою, то синьою, то фіолетовою. Євстахій устромив ногу в мерехтливу завісу. Потім другу. «Ой!» – верескнув. Але відступати було пізно.

Перед ним стояло чудовисько. Велике і кошлате. На товстенній шиї погрозливо хиталися три собачі голови. На їхніх загривках кублилися довгі пейси. Хвостище загнутий, як каналізаційна труба. На його кінці вогнем дихала пащека.

Бідний чоловік в смерть злякався. Повільно сповз і простягся на вологій землі.

Псяра обнюхав Євстахія липкими носами. При цьому хитав хвостом-драконом. Зрадів зустрічі з чоловіком? Та чомусь утратив до нього інтерес – уклався спати. Але не десь там – під мерехтливою завісою скрутився гігантським кренделем.

Євстахій зрозумів, що дорога до скособоченої хати, що над кручею, для нього відрізана.

Довго чи недовго Євстахій лежав на вологій землі, того він і сам не знає. Коли прийшов до тями, то підвівся. Боязко роздивлявся довкола. З усіх боків його оточували дерева з темними стовбурами, кривими плодами і скрученими листочками. З блідо-сірої трави витикалися фіолетові голівки тюльпанів. Химерний садок оповивала гробова тиша і зеленуватий морок.

Між деревами повільно рухалися білі тіні, що нагадували людські фігури.

Чоловік водив величезними від страху очима. Що за дивний світ? Як з нього вийти?

– Вітаю пророка у підземному царстві, – розірвав тишу густий чоловічий бас.

Ноги у нашого героя затремтіли. Проте цього разу він втримався: не сповз і не простягся на вологій землі.

З високого стільця на Євстахія похмуро поглядав велетень. Він неквапом накручував на палець пасмо кучерявого чуба над правим вухом. На його голові – блискуча корона, що збилася на ліве вухо. Зодягнений у чорну хламиду, щедро прикрашену золотими дрібками.

– Ти, ти, хто? Де я? – белькотів Євстахій, ледь повертаючи язиком.

– Телепню безбородий, мене не впізнав? Мене?! Аїда?! Великого і могутнього бога підземного царства?! – гримів бог.

– Пробачте, ваша величносте, що не впізнав, – перелякано лопотів Євстахій.

– Ото ж то, – стишив голос Аїд.

Бог випнув груди колесом, повагом мовив:

– Про мене всі смертні знають. А безсмертні мене бояться. Ти, Євстахію, відтепер служитимеш мені. Ворожитимеш, розповідатимеш, що робиться на Олімпі. Хто з ким посварився, одружився… І все таке. Чоловік я дуже зайнятий, але самотній. Ти, звичайно, помітив між деревами тіні. То вештаються покійнички. Немає з ким ні побалакати, ні чарочку перехилити. Правда, бродить у садочку одна красуня. Розважаюся її піснями. Але й вона мені набридла, як позавчорашній борщ. Пора вже з її тіла виймати душу. Хай блукає білою тінню у садку, як інші. Чим вона краща?

Євстахій хотів сказати Аїду, що він уже не має того хисту – провіщати. Навіть навпаки: що не скаже, то збреше. Тільки розтулив рота, як побачив Марусю. Вона худа, як зрізана лозина жовтої верби. Личко зажурене, а погляд безтямний.

Чоловік кинувся до дівчини.

– Марієчко, сонечко, чому ти в цьому дивному садочку? Як ти сюди потрапила?

Дівчина Євстахія не чула і не бачила. Перебирала пальчиками кінчик довгої коси, тупила очі у фіолетові тюльпани і блаженно усміхалася.

Велетень на троні гидливо скривився. Євстахій, що зі страхом поглядав на бога, будив дівчину шепотом:

– Марієчко, це я, Євстахій. Твій земляк.

Аїд як стукне палицею об землю, як гуконе:

– Вона моя. Не чіпай її! Не буди!

А для більшого враження ще й змахнув другою, без палиці, рукою. З рукава на Євстахія дмухнуло їдким синюватим димом.

У чоловіка запаморочилося в голові. Перед очима повільно пливли дерева, бліді тіні… Несподівано в затуманений зір Євстахія проник червонястий промінь. Чоловік миттєво стрепенувся. Він збагнув, що світло тоненькою цівкою випливало з персня, кільце якого обхопило його безіменний палець.

Євстахій відразу отямився. Більше того, відчув у своїх м’язах нечувану досі силу.

Мимохіть потер вказівним пальцем камінь, що стирчав із кільця. І раптом із його червонястих глибин вдарив потужний струмінь.

Увесь антураж мертвого царства почав оживати. Отак миршава трава зазеленіла, листочки на деревах розправилися і – шурх! шурх! – весело зашелестіли. Торкнувся промінь також Марусі. Дівчина потяглася, солодко позіхнула і промовила:

– Я дуже довго спала.

Аїд витріщив злі очиці. Зіскочив зі стільця, крутнувся на закаблуках. Страшно скреготав зубами та розмахував полами чорного плаща. (Хотів плащем накрити своє добро?) Басом кричав:

– Прикрий перстень! Наказую: прикрий перстень! Будеш знов у своїй хижі над кручею! Іди геть із мого царства!

У досі затуманеній Євстахієвій голові немовби розвиднилося. Він зрозумів: перстень наділений всеперемагаючою силою. Такою, що може зруйнувати царство Аїда. Бог мертвих боїться його світла.

Чоловік твердо сказав:

– Не репетуй, божку. Покину твоє похмуре царства. Сам не хочу тут бути. Знаєш: сумно в тебе. Але вийду звідси за однієї умови: візьму з собою Марусю.

– Усе, що хочеш, бери! Тільки зникни! Геть з моїх очей! – горлав Аїд.

– Ха-ха-ха! – переможно реготав чоловік. – Тут усе примарне, як і ти сам, дурню. Не треба мені нічого від тебе. От тільки дівчини жалко.

Євстахій узяв Марійку міцно за руку. Чарівний перстень він спрямував у бік згаслої ширми. Червоне світло потужним прожектором висвітлило коридор. Під завісою тремтів від страху трьохголовий собачище.

Завіса заграла веселковими барвами і собачище, мов вітром, здуло.

Люди, захищені не палким для них вогнем, покинули мертве царство.

Євстахій привів Марійку до своєї хати. Щоправда, повернення молодят не пройшло без прикрощів. Перед виходом із тунелю злі духи царства Аїда наздогнали пару і жорстоко її покарали. Так, на лисій, як ополоник, голові Євстахія закучерявилося волосся. А Маруся… Бідна дівчина від голови до п’ят вкрилася білою вовною. Стала схожою на овечку.

Ось пара торкнулася смарагдової нитки променя. Мить – Євстахій з подругою такого ж росту, як до

1 2 3 ... 49
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Царський пояс», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Царський пояс"