Читати книгу - "Червоно-чорне"

1 листопада важко назвати «бандерівською» датою, адже ті, хто творили легенду революційної боротьби в УВО, ОУН чи інших формуваннях, здебільшого, станом на 1 листопада 1918 року, були лише дітьми та юнаками. Але саме ця дата стала чи не основною, яка вплинула на формування цілого покоління майбутніх революціонерів. В той листопадовий день, а радше — ніч, всього півтори тисячі українських військових взяли владу в 200-тисячному Львові, в якому лише польських офіцерів налічувалось понад 600 осіб. І все це відбулося блискавично та без пролиття крові! За словами дослідників, поляки «проспали» українське національне відродження, адже мешканці Львова, що лягали спати підданими Австрійської імперії, на ранок прокинулися у зовсім новому державному утворенні.

Потім уже було різне — бої за Львів, які історики охарактеризують «останньою романтичною війною», та тонкі геополітичні ігри на міжнародній арені. Ця війна породила багато феноменів, про які згадуватимуть дослідники та учасники. Прикметно, що навіть євреї — третя за величиною національна група на Галичині, на цей раз порушили традиційний у таких випадках «нейтралітет» і зі свого середовища сформували Пробойовий курінь І Корпусу Галицької Армії, який більш відомий як «Жидівський Курінь УГА», у складі якого воювали й віддавали життя за Україну 1200 вояків-євреїв.

Україно-польська війна породила безліч міфів та феноменів з обох сторін. Якось в розпал воєнних баталій генерал Омелянович-Павленко сказав воякам Української Галицької Армії: «Нас розсудить залізо і кров!». Залізо і кров виявилися на боці поляків і українці на два десятиліття втратили Львів. Але день 1 листопада назавжди залишився більш ніж символом наших І Визвольних змагань.

Жодна інша подія так системно й регулярно не формувала й не об’єднувала українську громадськість як листопадова річниця. Її 10-літній ювілей у 1928 році переріс у цілу містечкову громадську війну, по одній стороні якої була 10-тисячна українська громадськість на площі Святого Юра, а з іншого — польська жандармерія та вуличне шумовиння. Як наслідок — матеріальні втрати українських установ — величезні, але й виховно-пропагандистський здобуток — теж. Микола Лемик майбутній легендарний виконавець «пострілу в обороні мільйонів» згадував, що саме першолистопадовий день 1928 року змінив увесь хід його життя. Залишається лише здогадуватися, як вплинула та подія на Михайла Колодзінського — майбутнього полковника, та, напевно, найвідомішого військовика Карпатської України. Саме йому довелося підняти над десятитисячним натовпом великий синьо-жовтий стяг із нашитими літерами УВО.

Підсумовуючи перші 30 років діяльності ОУН, її довголітній Провідник Ярослав Стецько зупинить свою увагу саме на листопадовій події як наріжній даті у вихованні свого покоління: «...Кожен із старої гвардії революційної ОУН пригадує собі, як на львівській ратуші на національному прапорі майоріли три літери, блискотіли до сонця у славну листопадову річницю. Кожен пригадує собі, якою таємничістю і леґендарно-містичною силою горіли вони — спочатку УВО, а потім ОУН...».

Замахом 25 вересня 1921 року на лідера Польщі Юзефа Пілсудського та львівського воєводу Казимира Грабовського розпочалась бойова діяльність Української Військової Організації.

УВО була створена в Празі у 1920 році колишніми офіцерами Українських Січових Стрільців та Української Галицької Армії. Важко переживши поразку визвольних Степан Федак змагань 1917-1920 років, військові відмовились складати зброю і залишаючись вірними присязі та своєму провідник Євгену Коновальцю, вирішили продовжити боротьбу шляхом створення підпільної бойової організації.

У 1921 році Галичина, колишня австро-угорська провінція, за нормами міжнародного права формально знаходилась під протекторатом країн-членів Антанти, та фактично була захоплена поляками. Замах на найвизначнішого в той час державного та військового діяча Польщі став формою протесту українців щодо польської окупації.

Знаменно, що замах виконав Степан Федак — син одного із найвідоміших та найшановніших в Галичині українців. Степан Федак-старший був адвокатом, директором страхового товариства «Дністер» та цілого ряду українських установ. Саме він на момент виконання сином атентату очолював український горожанський комітет — єдину українську репрезентаційну структуру перед польською владою.

Степан Федак-молодший, виконавець невдалого атентату, ще з 14-літнього віку перебував у складі Січових Стрільців, згодом навчався у Віденській Військовій Академії, воював у лавах Української Галицької Армії, але, переживши поранення та тиф, повернувся до цивільного життя. На момент замаху Федаку виповнився лише 21 рік.

Атентат відбувся у неділю, 25 вересня 1921 року — у час офіційного візиту до Львова маршала Пілсудського. Після святкового обіду, йдучи від ратуші до автомобіля, в сторону Пілсудського та львівського воєводи Грабовського Федак зробив три постріли. Четвертим атентатник намагався позбавити себе життя.

Проте захист автомобіля, а ще той факт, що постріли спрямовувались із незручного місця, спричинили до невдачі (хоча воєвода Грабовський й отримав поранення).

Як пізніше згадував Федак-молодший, спочатку йому вдалось зайняти місце в першому ряді натовпу, але згодом його відтіснили і стріляти довелось над головами людей. Атентатника на місці було схоплено й жорстоко побито.

Судова розправа, яка почалась через рік після невдалого замаху, стала класичною для усіх наступних гучних процесів над членами УВО та ОУН: заяву на право бути оборонцями підсудних (на лаві знаходилось 12 членів УВО) подали усі найвідоміші українські адвокати, а сам процес став пропагандою українських визвольних ідей. Всі обвинувачені відмовились давати свідчення польською мовою і заявили,