Читати книгу - "Щоб ніхто не здогадався"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
І учасники, дружно зітхнувши, опустилися на камені.
— Ти навіщо її за собою потягнув? — запитав незнайомець у Йора.
— Ти допоміг мені, а я їй, — відповів той. — Що тут особливого?
— Е-ех! — махнув рукою незнайомець. — Бабу дарма потягнув!
— Я вам не баба! — відразу відгукнулась дівчина.
— Ха! Ти поглянь, — вигукнув незнайомець, — вона ще й єрепениться!
Йор тільки посміхнувся: що й казати, ця дівчина сподобалася йому. Молодого хлопця захоплювала сміливість цієї учасниці, податися на Лімпу змагатися — на таке навіть не кожен чоловік зважиться!
— Це мої другі Ігри, — продовжила та, — і нічого — жива-здорова. Це ви — тягар для мене!
— Ану, — суворо звернувся до неї незнайомець, — покажи руку!
— На, старий, помилуйся! — кинула йому дівчина і, виставивши ліву руку вперед, відгорнула край рукава.
Через секунду навколо її зап’ястя, з’явилося слабеньке, але помітне для ока, світіння.
— Ого-о, — захоплено видихнув Йор. Дівчина не брехала: Лімпа таким чином відзначала кожного, хто хоч раз пройшов шлях змагань до кінця.
Незнайомець, нічого не кажучи, оголив своє зап’ястя. Світле кільце довкола нього було зеленуватого кольору. Йор тільки присвиснув.
— А ти бувалий старий, — протягнула дівчина.
— Це мої сьомі Ігри, — мовив він і додав, звертаючись до Йора, — ходімо, юначе, відійдемо. Погомоніти треба…
— Для початку, — сказав незнайомець, коли вони були за кілька кроків від дівчини, — давай знайомитися. Мене звуть Інбар.
— Йор, — відповів хлопець. — А навіщо ти допоміг мені?
— Щоб потім ти відповів мені тим же. Мій досвід плюс твоя сила — ми можемо прийти першими. Ось така пропозиція.
Інбар допитливо дивився на Йора.
Той знизав плечима. «Якби не цей незнайомець, — міркував хлопець, — я б навряд чи продовжив… здається, говорить щиро. І видно, що багато тут знає. Хоча Лімпа змінюється, і майже ніколи не повторюється, але ж… зелене світіння!»
— Що ж, — промововив Йор, — я згодний…
— От і чудово, — відповів той. І чоловіки потисли один одному руки.
— А дівчисько краще відпустити, — сказав Інбар, — нехай сама виплутується. Це зайвий тягар для нас.
Йор подумав, а потім запропонував:
— Давай її запитаємо.
— Хлопче, не забувай, що ти на Лімпі. Емоції залиш удома. Тут буде дуже небезпечно!
— Інбаре, втрьох воно веселіше. А може, навіть і легше. Давай її запитаємо.
— Роби, як знаєш, — махнув рукою старий.
Вони підійшли до дівчини.
— Як звати тебе, незрівнянна? — підморгнув їй Йор. Дівчина саме причепурилася. На її обличчі вже не було крові, і чоловіки помітили, що учасниця була дуже гарна.
— Іолла, — відповіла вона.
Йор з Інбаром також назвались.
— Що думаєш далі робити? — запитав її Йор.
— Слід поквапитися, — сказала Іолла. — Завалу вже немає.
І вона рукою показала донизу.
— У нас ще є час, — сказав Інбар, окинувши поглядом горловину.
— Якщо ти одна, — звернувся Йор до дівчини, — можеш піти з нами.
— Хіба можна?
Йор ствердно кивнув.
— Зрозумій, юначе, — не міг заспокоїтися Інбар, — вона руйнує всі мої плани. З нею ми не пройдемо Проклятий тунель!
— Даремно ти так думаєш, — промовила Іолла, — я там була…
— І пройшла його? Ану, тільки правду!
Іолла мовчала.
— Ну! — немов шуліка навис над нею Інбар.
— Я вийшла звідти завдяки моєму батькові, — тремтячим голосом вимовила дівчина, — він ледве не залишився там… назавжди.
Вже крізь сльози, вона додала: «Тепер він ледве пересувається…»
І тут вона просто розридалася.
У Йора защеміло серце. Він не раз чув такі історії. Бувало, що цілі сім’ї у пошуках заробітку, гнані злиднями, знімалися з нажитих місць і летіли змагатися на Лімпу, де і пропадали без вісти.
— Залиш її, Інбаре, — мовив він. — Розумничка піде з нами.
Інбар спересердя сплюнув.
— Тоді вперед, — процідив він крізь зуби, — вже майже всі на рівнині.
І Йор, і дівчина спрямували свої погляди донизу. Справді, інші учасники, вибравшись з магнітної горловини, вискочили на рівнину і, наче зграя переляканих сайгаків, розсипалися по ній.
— Пора, Іолло, — сказав Йор і простягнув дівчині руку, допомагаючи їй піднятися.
— Спасибі, — витираючи сльози, вимовила та. А потім усі троє почали нелегкий спуск по гребню Магнітного вала.
Опинившись на рівнині, вони зі швидкого кроку перейшли на біг. Милі три пробігли мовчки. Порушив мовчання Йор.
— По якій дорозі будемо рухатись далі? — запитав він. — Незабаром розвилка.
— Я пропоную по Сьомій, — промовила Іолла. — Цей шлях дещо довший, але трохи легший.
— Авжеж, — посміхнувся Інбар, — «жіночий шлях»,
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Щоб ніхто не здогадався», після закриття браузера.