Читати книгу - "Клеркенвельські оповіді"

би стояти поруч із хлопчиком-єпископом. її келія була завішана зеленими гобеленами, а вікна вкривали штори зеленого оксамиту. Вважалося, що зелений колір є приємним для духів підземного світу. Розумна людина, казала вона, не будитиме криницю. Клеркова криниця була прямо за монастирським муром, за кілька футів од лазарету, й шанувалась як священне місце.1[6]

У таку ранкову годину вона пила або гіпокрас,[7] або кларет — солодке вино заспокоювало її шлунок, що став надто чутливим унаслідок випробувань, які нещодавно припали на її долю. Чутки про дивні події в монастирі вже досягли таверн Іст-Чіпа та рибних лотків на П'ятничній вулиці; хоча ніхто не переповідав Агнесі цих досить плутаних пліток, вона відчувала незвичну тишу навкруг і почувалася ніяково. Вона вмокнула палець у вино з медом і дала його мавпочці посмоктати.

— Перший пальчик — чоловічок, — промурмотіла вона дитячим голосочком, на який ніколи б не наважилася при людях. — Другий — лічець, бо ним користуються лікарі. Наступний зветься довганем. Ось цей — торкач, або лизун. Бач? Ним я можу торкнутися твого носа. — У двері гучно постукали, й вона квапливо підвелася на ноги. — Хто стукає?

— Ідонея, мадам.

— Заходь іменем Божим, Ідонеє.

Намісниця абатиси, літня черниця з обличчям грубим і рябим, мов шмат пересоленого м'яса, вже сама відчиняла двері. Вона віддала поспішний уклін, але було очевидно, що ледь стримує збудження.

— У неї почався напад. Вона розмовляє інакшим голосом, аніж її справжній.

Агнеса, як завжди, подивилася на нелюбу Ідонею з жалем. — Вона бореться з Господом.

Обидві розуміли, хто така «вона». Божевільну черницю Клеркенвеля, сестру Кларису, було зачато й народжено в тунелях під монастирем.

— Де вона зараз?

— У писаному покої.

* * *

Горе вже приходило до Обителі Марії. Певні черниці під управлінням Жоєзи де Мордон, тітки Агнеси, здійняли гучний скандал, користуючись тим, що болячки абатиси заважали тій тримати свою паству під наглядом.

За двісті ярдів од монастиря стояв уславлений пріорат Св. Івана Єрусалимського, обитель лицарів-госпітальєрів.[8] Масивне скупчення кам'яних будівель, каплиць, садів, скверів, сажалок, дерев'яних хатинок та флігелів, що простяглося від Смітфілда на півдні до Фліта на заході, то була давня установа, чия святість підсилювалася зібранням реліквій, подарованих кількома папами; серед них були: фіал молока з грудей Діви Марії, шматок парусини з човна Св. Петра, перо з крила Гавриїла та крихти помножених хлібів і рибин. Не так давно одна крапля молока Богоматері повернула зір і мову сліпонімому з народження-чоловікові. Пріорат був церквою та готелем для мандрівників, а також лікарнею та великою фермою, але двадцять років тому він знеславився своєю розпустою. За словами кардинала-легата, присланого папою для розслідування, там оселилися «нервові й демонічні веселощі» вкупі з «танцями та хтивими грищами».

Всі погоджувалися, що це була насамперед провина молодих черниць. Багато хто зауважив, із якою завзятістю вони перетинали Клеркенвель, аби сповідатися священикам, що мешкали в пріораті, й невдовзі стало ясно, що сповідь не є їхньою головною метою. Келар пріорату сказав абатській кухарці, що хтось бачив, як черниці танцювали й грали на лютнях; як він висловився, «диявол танцював на їхніх головах». Деякі черниці повісили собі на шиї намистечка з дзвониками, через що кухарка прозвала їх «чортячими коровами». Казали, ніби господиня новеньких черниць зі співчуття викинула свою лозину та приєдналася до своїх підопічних у цих пустощах. Відсутність кількох юних черниць на вечірні та повечірні також не лишилася непоміченою. Дама Жоєза де Мордон страждала на параліч і ніяк не бажала зрозуміти серйозність подібних донесень.

Але зрештою безлад набув таких масштабів, що пріор Св. Івана був змушений замовити секретну аудієнцію з єпископом Лондонським. Єпископ одразу ж вирушив із офіційним візитом, нагадавши пріорові рядки: «і зa злом їхніх учинків верни їм заслужене ними», та особисто допитав кожну черницю в абатстві Св. Марії. Під час цих бесід виявилося, що поміж ченцями й черницями справді спостерігалося чимало бігання стрибання й літання, не кажучи вже про задирання й зазирання. Але були й інші відхилення. Деякі черниці зізнались у таємних зустрічах із монастирськими служниками в будівлі для возів та пекарні; навіть сама церква стала місцем побачень. Громадяни часто казали, що черницям притаманний потяг до втіхи, аж ось народний поговір отримав остаточне підтвердження. В результаті кухаря, брамника, садівника та пастуха було звільнено, а заблудних черниць із ганьбою відправили до інших монастирів. Якщо вірити єпископові, він сподівався, що коли їх буде розсіяно, їхній розпал охолоне.

Одначе найскандальніше відкриття було зроблено пізніше, коли завідувачка лазарета, сестра Еглантина, повідомила про систему підземних ходів між пріоратом і абатством. їх було споруджено ще до заснування двох обителей, і встановити їхнє первісне призначення було неможливо, але останніми роками вони використовувались як зручний засіб пересування для тих, хто не бажав бути поміченим нагорі. У таємному донесенні єпископа, надісланому в Рим, також повідомлялося, що певні немовлята, народжені від незаконного шлюбу черниць і ченців, утримувались у цих катакомбах, допоки доростуть до такого віку, аби без ґвалту приєднатися до життя відповідних релігійних закладів. Такою дитиною й була Клариса, чия поведінка наразі так турбувала спокій Агнеси де Мордон.

* * *

Кара Божа не примусила на себе чекати. У рік народження Клариси, 1381-й, виснажене військо Уота Тайлера[9] штурмом здобуло пріорат Св. Івана